19. Приємне тренування

 — А тобі теж потрібен костюм, — сказала я. 

— Ага, — він кивнув. — Я взагалі до цього офісу костюми не носив. Можна і тут придбати щось, тут ніби теж є смокінги, — він поглянув на стійку. — Певно, щось класичне.

 — Ага, думаю, тобі пасуватиме класика, — кивнула я. 

Продавчиня швидко принесла кілька костюмів потрібного розміру, і тепер уже Нестор пішов перевдягатися.  Я з нетерпінням чекала його виходу. 

І от він з’явився, і я затамувала подих, Нестор виглядав прямо як якийсь кіноактор на “червоній доріжці”. Звісно, я вважала його привабливим, але тепер, здається, ще більше закохалась у нього. Трохи знітилася від думки, що він може це прочитати на моєму обличчі, і поспішно промовила:

 — Дуже круто виглядаєш!  Мені подобається цей смокінг! 

— Радий, що тобі подобається, — він усміхнувся. Певно, мало не вперше за весь час, коли ми з ним спілкувались. 

 — Думаю, всі жінки, запрошені на весілля, не зводитимуть з тебе очей, — сказала я з усмішкою.  — І заздритимуть мені…

— І все ж я трохи переживаю. Це твоє перше весілля. Не надто багато я в тебе попросив, коли запропонував все це? 

 Що він мав на увазі? Що в мене буде ще багато весіль? Але мені було байдуже, я  навіть уявити не могла, що виходжу заміж за когось іншого. Мені був потрібен тільки Нестор. І це я думала зараз, що доля до мене надто прихильна і багато мені дає…

 — Не хвилюйся,  — сказала я після паузи, бо ж не могла озвучити ті думки, які щойно швидко-прешвидко промайнули у моїй голові.  — Це буде дуже гарне весілля, а мій наречений — людина, яку я поважаю і ціную. Чого мені ще бажати? 

— Мені з тобою пощастило набагато більше, — він усміхнувся і торкнувся моєї руки своєю. — Знаєш, я дуже радий, що доля тоді звела нас на тих побаченнях. Не думаю, що я зміг би все це зробити з кимось іншим. Тобто, з кимось зовсім незнайомим і все таке…

 — Але на самому побаченні все виглядало так, ніби ми готові зараз крізь землю провалитися, — засміялась я.  — Я була нажахана, що тепер точно вилечу з роботи… Вже навіть зібралася сама писати заяву. не чекаючи, поки ти скажеш, що мене звільнено! 

— Ну, я не міг би звільнити тебе за те, що ти ходиш на побачення, — він усміхнувся ширше. — Але от те повідомлення… І поцілунок, який ти описала… А якого по факту не було… Мені стало трохи образливо.

Я була готова крізь землю провалитися, згадавши ту свою витівку. 

 — Як моя бабуня казала, “біс поплутав”, — сказала знічено. — Сама не знаю, чому я те нафантазувала… Можливо, через те, що в мене не було хлопця, і я хотіла якось піднятии свою самооцінку… А в чат відправила випадково, я мала подружці тільки…

— Ну, я радий, що тебе поплутав біс… Радий, що все так склалось…

***

Забравши покупки, ми вийшли з салону й Нестор підвіз мене додому. Коли машина вже зупинилася під моїм під’їздом, він торкнувся моєї долоні.

— Слухай… У нас скоро весілля… Що як нам еее… Почати трохи тренуватись? Ми ж цілувались всього раз, а там на нас буде дивитись купа народу. 

 Я відчула. як мені перехопило подих. Поглянула на нього збентежено:

 — Е-е-е… Мабуть, ти правий…

Невже він зараз мене поцілує? Відчула, як серце завмерло в грудях від однієї думки про дотик його губ, про те, як близько він буде від мене… Тільки б не видати себе, свої справжні почуття…

— Ти точно не проти? — вільною долонею він торкнувся моєї щоки і зазирнув мені в очі.

 — Точно, — у мене ніби пропав голос з переляку, точніше, не з переляку, а від хвилювання. Дивилася на нього і ніби тонула в тих очах, бачила в них своє відображення…

Заплющила очі і подалася вперед, кожна клітинка мого тіла, ніби до магніту, тягнулася до Нестора…