15. "Він ненавидить мене"

Мені аж не по собі стало. Він був такий маленький, а говорив, як дорослий. Було дивно чути слова “Ніколи не пробачу” з вуст дитини.

 — Добре, головне наше завдання зараз — це не допустити, щоб ти поїхав до Америки, тому ти маєш принаймні вдавати, що хочеш жити з нами, — сказала я, подумавши, що гра в дружбу з часом може перерости і в справжні дружні відносини. — Бо якщо тебе запитають, чи будеш ти задоволений, якщо ми тебе всиновимо, а ти скажеш, що ні, нам можуть тебе і не віддати… Тому доведеться хоча б прикидатися, що у нас хороші стосунки. В тебе вийде? 

— Не знаю, — він поглянув на Нестора. — З ним навряд. З тобою може. З ним я б волів менше пересікатись.

— Я взагалі-то в цій кімнаті, не треба до мене в третій особі звертатись, — зітхнув Нестор, він все ще виглядав пригніченим звинуваченнями. 

— Все буде добре, — я поклала руку на плече Нестору. — Нам просто треба домовитися, що ми як автори в кіно. — Ти хотів би стати актором? — я глянула на малого. 

— Я нічого такого не хочу. Головне і єдине моє бажання — лишитись тут, в Україні. Бо мої батьки тут. Хай і мертві, — він відвів погляд. 

 — Ти обов’язково залишишся, ми зробимо все для цього, — я зазирнула йому в очі.  — І твій дідусь буде щасливим бачити тебе поруч. Головне — щоб ми діяли всі разом, разом ішли до спільної мети, як одна команда. 

— Несторе, до речі, чому він не приїжджав останні дні? — малий поглянув на Нестора. 

— Не знаю, я його запитаю, — Нестор теж на мить відвів погляд, але потім знов поглянув на Іллю. — Що ж, вважаємо, що ми домовились? — він простягнув малому руку для рукостискання.

Той зітхнув, але, видно, згадавши мої слова про одну команду, потис простягнуту руку. 

Я з полегшенням усміхнулась. 

— Може, тобі щось привезти? Що б ти хотів? — спитала в Іллі. 

— Краще витратьте час на те, щоб швидше мене забрати. Не хочу, щоб ті американці знов зі мною говорили. Вони навʼязливі. Англійською я їх не особливо розумію, тож вони використовують онлайн перекладач, воно все перекладає українською, хай і по-дурному. Весь час розповідають, що у них син мого віку і що ми подружимось.

 — Як тільки ми одружимось, думаю, нам дозволять тебе забрати, — сказала я. 

 — А коли ви одружитесь? — запитав Ілля. 

— Менш ніж за два тижні вже. Це максимально швидко, швидше було неможливо зробити, — відповів Нестор.

 — Добре, — він зітхнув.  — Тоді я піду, мені ще уроки вчити…

— Добре, побачимось, — Нестор торкнувся долонею його маківки. — Не сумуй будь ласка. 

Малий легенько відсторонився, наче цей дотик був йому неприємним, і швидко вийшов з кімнати. 

Я поглянула на Нестора. Побачила, що він засмучений, і мені захотілося втішити його, обійняти, мабуть це було природньо, ми ж грали роль закоханих. Але я не наважилась. Лише взяла його за руку і сказала:

 — У нас все вийде, ось побачиш. 

— Він ненавидить мене, — Нестор трохи стис мою долоню в своїй. 

 — У нього психологічна травма, він не спеціально… Може це пройде… — я зазирнула йому в очі. — Іноді діти бувають надто категоричні. 

— Але я дійсно не врятував його батьків, він все правильно сказав,  — додав Нестор тихіше. 

 — Неправильно! — обурилася я. — Як ти міг їх врятувати? Хіба що загинув би сам, але хто б тоді допоміг зараз малому? Він має радіти, що принаймні ти в нього залишився! Але поводиться так, наче зробив тебе цапом-відбувайлом за все! Це неправильно, і лише те, що він малий, може служити йому виправданням…

Продовження - завтра о 20.00!

Додавайте книгу в бібліотеку і ставте їй сердечко. щоб не загубити і дізнатися, що буде далі. 

Якщо ви ще не зареєстровані на Букнеті, це легко і швидко зробити, і тоді ви зможете у будь-який час читати багато цікавих книг! 

Запрошую  тільки сьогодні до півночі придбати зі знижкою -25% мій роман "Небажана наречена"! Квітка живе з батьком і мачухою, яка не любить дівчину і прагне її позбутися. Так Квітка потрапляє в якості нареченої до будинку чоловіка з сумнівною репутацією. Але чи Гордій дійсно такий монстр, яким його всі уявляють?