12. "Ти не вагітна?"

Коли вже ми попили чай, Нестор сказав, що поїде додому. Він виглядав якимось замисленим. Я визвалась провести його до машини. Просто хотілось перекинутись парою слів не при батьках. 

Коли ми вийшли з підʼїзду, я сказала: 

— Вибач моїх батьків за їхню поведінку. Вони просто дуже хвилюються, щоб у мене все було добре, щоб ніхто мене не образив... 

— Так, я розумію, — він кивнув. — Я сподіваюсь, наш шлюб дійсно не зіпсує тобі нічого? Тільки коли твоя мама сказала щось про те, що шлюб — це на все життя, я замислився…. Типу, інші чоловіки потім будуть знати, що ти розлучена. Ну, якщо ми розлучимось. Точніше, коли розлучимось, — одразу виправив він себе.

Я відчула, як моє серце пропустила один удар. Тільки зараз подумала, що цей шлюб не триватиме довго, що все це тимчасово. Але я мала йому допомогти, навіть якщо потім буду страждати…

— Навколо мільйони розлучених жінок і чоловіків, зараз ніхто на це не звертає уваги, — бадьоро сказала я. — Ми ж не в середньовіччі живемо… Не варто цим заморочуватися…

— Ти дуже хороша, — Нестор торкнувся своєю долонею моєї і зазирнув мені в очі.

Я чомусь подумала, що він зараз поцілує мене. Серце знову забилось частіше від однієї думки про поцілунок. 

Але вже за мить він відпустив мою долоню, швидко попрощався і поїхав. 

Коли я повернулась до квартири, батьки одразу насіли з додатковими розпитуваннями. Все ж, я дуже їх здивувала тим, що заручилась.

А потім мама дала свій вердикт:

— І все ж, він непоганий хлопець. Але сумний, очі сумні. Певно, через втрату рідних. 

— Так, він дуже хороший, працював пожежником, — стала розповідати я. — Але після тієї трагедії в родині мусив очолити фірму свого батька, так ми й познайомились..

— Певно, коли твої рідні згорають в машині, працювати пожежником більше взагалі неможливо, — додав батько, розмірковуючи.

— Думаю, так, — я зітхнула.  — Він переживає. що не зміг врятувати їх..

— Ну, людина не Бог, не нам вирішувати, кому жити, а кому ні, — філософськи додала мама. — І врятувати всіх також неможливо.

— Але я б хотіла йому допомогти, — сказала я.  — Мабуть, Нестор дуже потребує близької людини поруч…

— Ти, схоже, дійсно закохалась, — мама зітхнула. — Але я б на твоєму місці все одно трохи почекала зі шлюбом. Ви маєте позустрічатись хоча б деякий час. Не розумію, нащо так поспішати? Ви молоді, у вас все життя попереду. Як ти точно знаєш, що це справжнє кохання, а не пристрасть?

Я вже відкрила рота, щоб розповісти про Несторового племінника, але в останню мить передумала. Побоялася, що батьки не схвалять це рішення, скажуть, що я маю пожити для себе, а не піклуватися про чужу дитину… Звісно, вони рано чи пізно дізнаються, але коли ми вже одружимося з Нестором, то вони муситимуть з цим змиритися…

— Для нас обох це важливо, — тихо сказала я.  — Ми добре подумали і все зважили. Не турбуйтесь, ми ж дорослі люди, а не якісь підлітки…

— Ти точно не вагітна? — мама уважно поглянула на мене.

Батько напружився і теж зазирнув мені в очі.

Авжеж, вагітна я не була, але в якомусь сенсі все дійсно йшло так швидко саме через дитину… 

— Ні, — я похитала головою. — Не вагітна, точно! 

— Ну, це добре, — з полегшенням сказав батько. — Все ж, ти ще маєш пожити для себе, ти ще надто молода. Не заводьте дитину одразу, поживіть разом хоч рік перед тим, як про це взагалі замислюватись…