9. "Треба тебе частіше цілувати..."

Я мимоволі заплющила очі, приготувавшись до поцілунку. 

І його губи дійсно торкнулись моїх, ніжно і солодко. Але це тривало тільки мить, потім він відсторонився. Я розплющила очі і поглянула на нього:

— Дякую, — пробурмотіла знічено, це звучало по-дурному, але що взагалі прийнято казати після того, як тобі освідчаться? 

— Це я тобі дякую, — прошепотів він мені на вухо, легенько мене обіймаючи. — Шоу вдалося на славу, моя секретарка навіть папку впустила. 

— Це добре, — я ледь усміхнулася. Чомусь поряд із ним не відчувала себе незручно, навпаки, було таке враження, що ми знайомі давно. — А що тепер? Які в нас плани? 

— Тепер нам треба познайомитись з твоїми батьками, певно? Ну і з моїм батьком, — він зітхнув і погляд його став сумнішим.

 — Так, я скажу батькам, думаю, ми зможемо прийти до нас в гості на вихідних, — кивнула я. 

— Прекрасно, тоді так і зробимо. А до того, певно, я мушу возити тебе додому з роботи, щоб ми їхали разом. 

 — Добре, — кивнула я, мені подобалося, що я буду поруч з ним, розмовлятиму, може, він ще мене поцілує на прощання. — Чудова ідея! — сказала я якось надто емоційно. — А коли ми познайомимося з вашим батьком?  

— Давай спочатку протестуємо все на твоїх батьках, потім вже, може за пару днів після того, поїдемо до мого. Він зараз в такому дещо похмурому і розбитому настрої через все, що сталось, — зітхнув він. — Але думаю, він сприйме це позитивно. Він теж переживає за малого і коли я повідомлю, що ми з тобою його заберемо, я сподіваюсь, йому трохи полегшає на душі. 

— Я сподіваюся, що йому стане краще, коли він дізнається, що онук буде поруч, в не за кордоном, — сказала я. — Все налагодиться, обов’язково.

І піддавшись якомусь миттєвому пориву, обійняла його. Це були не так романтичні обійми, як скоріше жест підтримки, і все одно я відчула тепло його тіла, аромат одеколону, і мені перехопило подих. Невже я закохалася в нього? 

— Дякую, без тебе це все не було б можливим, — прошепотів він, також обіймаючи мене у відповідь. — Я останнім часом стільки всього втратив… Не хочу втратити і малого. Не дозволю його забрати.

***

Після закінчення робочого дня ми разом вийшли з офісу і підійшли до його машини. Наші колеги проводжали нас зацікавленими поглядами. 

“Принаймні, їм тепер не нудно”, — подумала я.

Коли ми вже сиділи в автівці, я сказала:

 — Уявляєте, моя подруга Катя подумала, що я вагітна, і тому ми так швидко одружуємось..

Він аж кавою мало не поперхнувся, яку взяв з собою в паперовому стаканчику.

— Ого! І що ти їй сказала? — запитав він. — Сподіваюсь, про дітей не наплела? Чи про нашу угоду?

 — Ні, я нікому не розкрию справжньої причини нашого одруження, — запевнила я. — Сказала, що це просто сильне кохання, і що ви… хм… проти сексу до одруження…

Випаливши це, я почервоніла від сорому. 

— Оу… Типу проти, щоб жінки займались сексом до одруження, чи?... Ти ж не сказала, що я… Не сказала ж? Бо це зовсім не так. 

  — Впевнена, що це не так, — це прозвучало якось двозначно. — Ну, це не її справа взагалі. Не Катіна тобто, — сказала я, почуваючись знову по-дурному. — Навіть якби ви були… ну… таких поглядів насправді, то це ж не значить, що ви якийсь неправильний…

— Ти можеш нарешті звертатись до мене на "ти"? Бо дивно, що ми типу заручені, а ти все "ви" та "ви"... 

Я сьорбнула своєї кави і кивнула:

 — Добре, вибачте… Ой, тобто вибач…. Я якусь дурню несу, це мабуть від хвилювання… Мені ще ніколи не освідчувалися…

— Може, треба тебе частіше цілувати, щоб ти до мене звикла, — сказав він якось аж надто серйозно, але в його очах танцювали бісики….