7. Секретний план освідчення

Цікаво, чи він спеціально так сказав, щоб нагадати мені, що це всього лише гра, фікція? Щоб я не придумала собі чогось такого, чого насправді немає… 

— Та не треба повертати, — тут же відповів Нестор. — Буде тобі подарунок. Якщо захочеш — продаси та і все. Я не буду забирати назад свої подарунки, якось це не по-чоловічому. А я тепер маю подавати хороший приклад. Я був вчора у малого і сказав йому, що скоро заберу його з того будинку сімейного типу, — він зітхнув. — Шкода, що не можна отак взяти і розписатись прямо зараз і забрати його. Це буде надто підозріло.

 — Та так, треба поступово вводити всіх у курс справи, — кивнула я. — Мені дуже шкода вашого племінника. Втратити батьків. а потім ще й опинитися десь серед чужих людей — це сильний стрес..

— Дурна система… Чому я не можу його просто забрати? — він зітхнув. — Я не зміг його батьків врятувати. Тепер і його не можу витягти швидко. Ніякі гроші не допомагають. Сказали, що тільки одруження. І вже тоді можна приходити про щось говорити. Головне, щоб його не встигли віддати іноземцям. Нам з тобою треба буде прикинутись, що ми деякий час зустрічаємось, бо я хочу швидкого весілля.

 — Так, без проблем, — я кивнула. — Можна сказати, що ми приховували наші стосунки, бо субординація, те-се… А потім я проговорилася, і ми вже вирішили, що немає сенсу далі їх  приховувати…

— Так, це вкладається в нашу легенду, — погодився він. — І якраз тоді ж я вирішив запропонувати узаконити стосунки. 

 — Залишається сподіватися, що мої батьки і ваш батько не будуть проти, — я знічено усміхнулась. 

— Ну, мій батько зараз в траурі, — я зітхнув. — Мати померла через все це… Думаю, він не буде проти. А з твоїми… Якось доведеться шукати спільну мову. Вони в тебе взагалі які? Дуже правильні? Думаєш, я їм не сподобаюсь, бо я твій бос?

 — О, вони… як це краще сказати… досі вважають, що я мала і дурна і без них пропаду… Ну, я в них єдина дитина і плюс досить пізно народилася, в мами були якісь проблеми зі здоров’ям, вони думали, що взагалі не можуть мати дітей, але якимось дивом на світ з’явилась я. Тож вони дуже переживають за мене з будь-якого приводу. Але, думаю. ви маєте їм сподобатись. Ви надійний, — кажучи це, я відчула, що червонію. 

— Надійним я був, коли працював там, де любив, — він відвів погляд. — Не знаю, чи впораюсь з тим, що навалилось зараз. Це не зовсім моя парафія. Але я більше не можу дивитись на вогонь. Не те що йти в нього. Певно, це ти теж маєш знати, як моя наречена, — додав він тут же, ніби засоромившись цієї миті слабкості. 

— Мабуть, це нормально, зважаючи на те, що вам довелося пережити. — я поклала свою долоню на його, і тут же трохи злякалась, — раптом він подумає, що я нав’язуюсь йому. Обережно прибрала свою руку…

— Дякую, Агато, для мене це важливо, — він ледь усміхнувся. — І не бійся торкатись мене. Ну, ми ж типу пара… Тож маємо торкатись. Я теж буду тебе торкатися. 

***

Коли ми повернулися назад до офісу, я з хвилюванням спитала у Нестора:

 — А як саме буде відбуватися це освідчення? Обов’язково в присутності всього колективу?

— Ну, не зовсім. Я думаю, зустрінемось на терасі, у мене в кабінеті. А там вийдеш з обручкою. Буде правдоподібно і в офісі, але ніхто не буде зиркати на нас в сам момент "освідчення". Зайдеш до мене перед кінцем робочого дня, о пʼятій сорок. Все це зробимо і відвезу тебе додому, думаю, буде нормально? — запропонував він.

 — Так, нормально, — з полегшенням видихнула я. — Дякую…

Повернулася в кабінет до Каті, і вона відразу взяла мене в облогу:

 — Так, розповідай швидше, що то за важлива справа? Куди ви їздили? 

 — Вибирати обручку, — зізналась я, усміхаючись. 

— Обручку? — в шоці перепитала вона. — Ви хіба не тільки-тільки вперше поцілувались?