6. Ближче знайомство з нареченою

Коли Нестор раптом зазирнув до кабінету, де зараз сиділи тільки ми з Катею, поки Кароліна була у відпустці, я мало не похлинулася кавою, бо він з порогу заявив:

— Агато, ти чому не дивишся в телефон? Я тобі писав!

Потім він поспішно помітив Катю.

— В сенсі, ми ж мали поїхати еее… Разом, — він підійшов до мене і якось незграбно чмокнув мене в щоку. — У справах!

Я відчула, що у мене аж серце тьохнуло в грудях. Поглянула на нього зніяковіло… Ну, сподіваюся, Катя подумала, що це через те, що я прогавила його повідомлення, а не через сам поцілунок. 

 — Ой, я так запрацювалася… — я швидко схопила свою сумку і накинула плащ. — Авжеж, готова їхати. 

— Прогулюєте роботу? — Катя пограла бровами. — Не очікувала від вас, Несторе Віталійовичу. 

Нестор насупився і зиркнув спочатку на Катю, а потім на мене. Після чого знов поглянув на подругу:

— Маємо одну справу, я ж сказав, — буркнув він. — Ходімо, Агато. 

Я зробила круглі очі, дивлячись на неї, мовляв, не наривайся на неприємності, а потім сказала:

 — Бувай, Катю, — і вийшла за двері. 

— Вона в тебе допитлива, аж занадто, — сказав Нестор дещо насуплено. — Якби не вважалась подругою моєї за пару годин нареченої, я б, певно, якось покарав її. 

 — Ой, будь ласка, не треба, — злякано глянула на нього я. — Катя хороша, просто надто балакуча. Але я попрошу її тримати свої думки при собі. 

Його слова про “за пару годин наречену” приємно схвилювали мене, я відчула, як в грудях розливається приємне тепло. Що це, я ж завжди вважала Нестора сухарем і занудою, а тепер щось змінилося? Це було незвично. 

Ми сіли до нього в машину і поїхали до ТЦ. Дорогою на світлофорі він сказав:

— Розкажи мені щось про себе, я ж маю знати якісь деталі. Ну там, хобі, улюблений колір, улюблений серіал, хтозна що ще. 

 — Хобі? — перепитала я. — Навіть не знаю… Батьки хотіли, щоб я стала музиканткою, віддали мене в музичну школу, купили фортепіано, але я не дуже це люблю. Ну, вмію грати, але так, щоб зв’язати з музикою все життя… Мені більше подобається бути серед людей, як на цій роботі в компанії вашого батька… ой, тобто у вашій, — одразу виправилась я. 

— Якщо ти це не любиш, значить, це не твоє хобі. Ну, робота роботою, але що ти любиш робити у вільний від неї час? — він якраз вже поїхав на зелене світло, коли запитав це.

 — Дивитись серіали, слухати музику… — я знічено глянула на нього. — Але ж це не можна назвати хобі? Якась безхобна я…

— Безхобна. Треба буде запамʼятати. Так і буду всім казати. Моя наречена — безхобна. Улюблений серіал? Музика? — продовжив він, усміхаючись.

 — Мені подобаються веселі історії, типу “Друзів”, — сказала я.  — І ще містика. 

— Окей, запамʼятав. А з містики що? "Надприроднє" дивилась?

 — Так, якраз хотіла назвати, ви ніби читаєте мої думки, — я усміхнулась. 

— Просто я теж цей серіал дивився, він прикольний, але перші сезонів сім, далі вже накрутили аби бабки зрубати. Ну взагалі ідеальні перші чотири… — ми якраз зупинились біля торгівельного центру, коли він це казав. 

 — Так, це в більшості серіалів та фільмів з продовженнями. чим далі, тим більш нецікаво стає, — погодилась я. 

— Ну, багатьом я знаю зайшов саме найперший сезон. Я ж люблю серії, де вже є Кастіель, — ми вийшли з машини і пішли до входу ТЦ. 

 — Я теж, — я усміхнулась. — Схоже, в нас є щось спільне…

— Ага, — він теж усміхнувся. 

Ми зайшли до ТЦ, а потім і до потрібного магазину з прикрасами.

— Якби я дарував обручку по-справжньому, я б певно обрав щось такого плану, — він показав мені на витончену обручку з одним каменем посередині і декількома меншими по лінії самого металу каблучки. — Тобі таке подобається? Воно є в білому і звичайному золоті.

 — Так, дуже гарна, — сказала я, хоча ці слова про “якби я дарував по-справжньому” трохи й зачепили за живе. — Ну, потім, коли все закінчиться, я вам її поверну, бо вона ж недешева, — сказала поспішно…