5. Трохи більше фактів про нареченого

Коли я вийшла з кабінету Нестора, пообіцявши в обідню перерву разом поїхати по обручку, Мілана підняла голову від свого ноутбука і хитро усміхнулась. 

 — От бачиш, не дуже він і розгнівався, — сказала вона. — Принаймні я не чула, щоб кричав на тебе! 

Сподіваюся, вона не підслуховувала нашу розмову… Але ми говорили досить тихо, а вона сиділа в іншому кінці приймальні, далеко від дверей. 

 — Так, все обійшлося, — кивнула я.  — Запросив мене пообідати разом…

— Ого… То ви що, типу зустрічаєтесь? — здивувалась вона.

 — Ну так, після вчорашнього побачення… — сказала я, намагаючись, щоб мій голос звучав невимушено. 

— Ти серйозно? Прямо отак сходу? Ну хоча ти казала ж, що ви поцілувались… Я в шоці все одно. Він ніби ще той бабій був раніше. Бачила, які в нього мʼязи? Жінки за ним бігали завжди, здається, він пожежником працював. Бунтував проти спадкування бізнесу.

 — Я не знала, — здивувалась я. — Про те, що він був пожежником. Це, мабуть, дуже важко… Але мені здається, що Нестор не дуже любить роботу в офісі…

— Авжеж, після такої роботи йому тут, певно, нудно. Але ходили чутки, що все через те, що його брат помер у нього на очах… І там була пожежа, ну, в машині. Чи то була аварія і почалась пожежа, так, здається, так. Може, тому з пожежників і пішов, — додала вона замислено.

Дійсно, він щось таке казав, про загибель брата і матері… Може, через те Нестор і ходив такий похмурий, а я думала, що в нього просто нестерпний характер…

 — Так, я знаю, що в нього була трагедія в родині… Сподіваюся, наші стосунки допоможуть йому це пережити, — сказала тихо. — Добре, піду, не буду тобі заважати.

***

Коли я зайшла до свого кабінету, Катя напала на мене з розпитуваннями:

 — Ну що, він не звільнив тебе?

— Як бачиш, ні, — я вирішила все їй розповісти, адже вона дуже добре мене знала і точно б не повірила, що я дійсно закохалася в Нестора. — Я маю тобі дещо розповісти, але пообіцяй, що триматимеш це в секреті….

— Так, авжеж, я буду мовчати, як риба! — запевнила мене Катя, активно киваючи. — Що там???

Коли я закінчила переказувати нашу з Нестором розмову, подруга якийсь час мовчала, ніби води в рот набрала. 

 — Ти думаєш, мені не варто було погоджуватись? — обережно поцікавилась я. 

— У нього така сумна історія… — її очі були на мокрому місці. — Мені шкода його… Певно, я б теж погодилась. 

 — Ага, тепер доведеться грати роль його нареченої… І потім переїхати до нього… Ну, звісно, це буде не справжній шлюб, — поспішила запевнити я. — Просто щоб соцслужби погодилися дати дозвіл на всиновлення хлопчика. А далі ми розлучимось і все таке… Але зараз ми поїдемо вибирати обручку, — сказала я схвильовано. — Мама точно мене вб’є, як дізнається! 

— Це хороша справа, — вона кивнула. — Мама якось вже переживе, ти ж повнолітня. Ну і раз ви цілувались… Може, з цього вийде щось серйозне? Він же тобі сподобався?

 — Так, — кивнула я. — Сподобався. 

А що мені ще було говорити, не зізнаватися ж, що я вигадала той поцілунок? Ну і Нестор був реально привабливий, і він так дивився на мене, коли сказав “Давай одружимось”... Раптом я йому подобаюсь? Ця думка змусила моє серце відразу забитися швидше. 

— Тоді все буде добре, — сказала вона серйозно. — Він привабливий, багатий, сподобався тобі. Я дуже рада за тебе. 

 — Дякую, — я кинулась її обіймати. — Я думала, що та моя помилка щодо чату — це найгірше, що могло зі мною трапитись, а воно вийшло он як… Не можу повірити, що він зробив мені пропозицію… Хоч і несправжню, — додала після паузи. 

— Ще не зовсім зробив! Я вже уявляю обличчя дівчат з бухгалтерії та маркетингу! Ото вони всі здивуються! Тільки можуть тепер тобі заздрити, — додала вона тут же. — Будь обережна!