3. "Давай одружимось"

Я відчула, як моє серце завмирає в грудях. Ні, не може бути, певно, Катя мене розігрує! Але в нашому з нею чаті дійсно не було того мого повідомлення. Передчуваючи недобре, я перейшла в робочий чат, і дійсно побачила його там. Ще й з реакціями від колег.  Чоловіки наставили “вогників”. 

А Катерина Павлівна з бухгалтерії написала:

“Агато, ми дуже раді за вас, але, може, не варто виставляти ваше особисте життя на загал?”

Такого сорому я ще ніколи в житті не відчувала. Навіть той момент, коли в початкових класах у мене лопнула резинка на колготках, не йшов з сьогоднішнім моїм фак-апом ні в яке порівняння. 

Я швидко тицьнула на “видалити”, але випадково видалила повідомлення тільки в себе. 

Я написала Каті:

“Воно ще там?”

"Ага, там… Чому ти його не видалила?" — запитала вона у відповідь. 

“Я не на ту іконку тицьнула… Що робити, може, Нестор ще не прочитав? Хто там адмін у чаті, хай він видалить… Я прямо в шоці від усього цього!”

"Ти думаєш, він ще цього не побачив? Я дуже сумніваюсь. Впевнена, йому вже теж хтось переслав… Але можеш подивитись, хто адмін, здається, це його секретарка", — відповіла Катя.

Я вже не стала гаяти час і набрала номер Мілани, секретарки Нестора:

 — Мілано, вибач, що турбую, видали, будь ласка, моє повідомлення з чату. Я просто пожартувала, — затараторила я. — Його не повинен побачити шеф, він мене звільнить! 

— Ой… — тут же сказала вона винувато. — Але він вже побачив же… Ну, я не думала, що це треба приховувати. Я йому сама переслала ж… 

Все, приїхали… Я не знала. що мені робити далі… Мабуть, треба самій писати заяву на звільнення… А мені так сподобалась ця робота, з батьком Нестора я знайшла спільну мову, він обіцяв підвищити мене до старшого менеджера… І так по-дурному  все зіпсувати. Це могла тільки я! 

— Слухай, ну нічого страшного, ви ж вже тойво… Цілувались? Чому він тебе взагалі звільнить? Якщо сам замутив з тобою? — тут же продовжила вона.

 — Він казав нікому не говорити, — зітхнула я. І це була правда, я взагалі не брехала… ну трохи перебільшила лише з тим поцілунком і підвезенням додому… але ж він був там, тож це була не зовсім брехня… І все ж я почувалася вкрай по-дурному. 

— Та ну не вбʼє ж він тебе… Подумаєш. Іди краще сама з ним поговори. Може, завтра зранку, — запропонувала вона. — Або я дам тобі його номер? Якщо ви не обмінялися, коли цілувались.

— Добре, поговорю. Краще не по телефону, мабуть, ну дочекаюся ранку… — я зітхнула. Вижене то вижене, нічого вже не поробиш…

***

Цілісіньку ніч я крутилася з боку на бік, мені снилися жахіття. Вранці встала невиспана і розбита. Сяк-так привела себе до належного вигляду і пішла на роботу. Цього разу прийшла на десять хвилин раніше і рушила прямо в приймальню Нестора. Мілана була вже на робочому місці. 

 — Його ще немає? — пошуки спитала я. кидаючи погляд на двері кабінету боса. 

— Якраз зайшов… — сказала вона. — Підеш до нього? 

 — Так, — я рішуче кивнула. Вже втомилася труситися від страху, краще одразу отримати звільнення і все. Постукала в двері і коли почула “Заходьте!”, обережно прочинила їх. 

— Заходь, — він поглянув на мене. — Сідай, — кивнув на стілець навпроти.

Я, понурившись, пройшла досередини і сіла на стілець. 

 — Я хочу вибачитись, — сказала тихо. — То був просто жарт… Я випадково відправила те повідомлення…

— Але всі тепер думають, що ми пара, — сказав він замислено. — І ти переді мною явно налажала, Агато. 

Я тяжко зітхнула:

 — Зараз напишу заяву на звільнення…

— Ні, насправді, мені це навіть трохи на руку. Памʼятаєш, я вчора казав тобі про свою ситуацію? Мене навіть батько почав розпитувати, чи дійсно в мене є дівчина. 

— Так, пам’ятаю…— я не розуміла, до чого він хилить. Наче не виглядав дуже розгніваним, у мене з’явилася несмілива надія, що, може, я залишуся на роботі…

— Давай одружимось, — сказав він раптом. — Це буде фіктивний шлюб. Ти допоможеш мені залишити собі племінника. Я залишу тебе на роботі. А потім тихенько розлучимось…