2. Закон підлості в дії

— То от значить чому ти просипаєш роботу, — заявив він замість привітання, сідаючи за мій столик. — Шукаєш собі хлопця на вечір? 

 — Ні, я нікого не шукаю, — я була ладна під землю провалитися. Чому він мене переслідує? 

— І тому ти сидиш тут, на швидких побаченнях, — він закотив очі. — Авжеж, "не шукаєш". От зовсім. 

 — Це всього лиш парі, я програла його, і там була така умова…— стала я виправдовуватись.  — Я не думала, що ви відвідуєте такі заходи…

Він насупився, коли почув останню фразу.

— Повір, я це теж роблю не через велике бажання, — Нестор зазирнув у мобільний, який якраз завібрував в його руці. 

— Ви теж програли? — запитала я

 — Бляха, вони обіцяли мені, що у мене місяць точно є,  — пробурмотів, дивлячись на екран. — Ні, я нічого не програв. Хоча скоро можу програти в якомусь сенсі. Мого племінника хочуть всиновити якісь іноземці. І у мене багато сумнівів щодо їхніх намірів. 

 — Співчуваю… — зітхнула я. 

— Дякую, ну, співчуття тут не дуже допоможуть, але то таке, — він щось написав в телефоні. — Щось придумаю. 

Далі він був не надто говіркий, а я не знала, про що ще поговорити. Повисла незручна мовчанка, а вже коли час майже закінчився, він відірвався від мобільного і сказав: 

— Давай зробимо вигляд, що не бачили тут одне одного?

 — Так, авжеж. — я була рада, що так легко відбулася. Якщо Нестор не хоче, щоб я казала, що бачила його, то й про мене нікому не розказуватиме…

Продзвенів дзвоник, що означало, що пари знов мали мінятись. До мене підсів черговий хлопець, а шеф пішов до іншого столика. Час від часу я чомусь поглядала на нього всі свої наступні сеанси швидких побачень. Але він, схоже, з усіма дівчатами був не надто говіркий, не тільки зі мною. 

Коли це все нарешті закінчилось, я видихнула з полегшенням. Правда, купа чоловіків і хлопців залишили мені свій номер, так тут все працювало. Треба було на виході сказати, кому з побачень ти готова дати номер і так само чоловіки казали, кому треба дати їхній. Мені перепало аж сім візитівок з восьми. Авжеж, Нестор мені не залишив візитівку. 

Я теж нікому нічого не залишила. Та і візитівок, по факту, в мене навіть не було. Я не була птахом такого високого польоту, щоб мати власні візитівки. Принаймні, поки що. 

Я пішла на зупинку, маршрутки щось довго не було, тож я дістала мобільний і вирішила написати повідомлення своїй подружці Каті:

"Привіт, уявляєш, на тих твоїх швидких побаченнях я зустріла Нестора!" — почала писати я.

 А потім подумала, що це ж якось не круто, якщо я просто напишу, що він втикав в телефон майже всю нашу розмову.

"Так от, ми поспілкувались, а потім, коли побачення закінчились, він підвіз мене на машині додому і раптом поцілував! Але я сказала, що не хочу стосунків з босом, що це буде погано для карʼєри!" — відправила це довге повідомлення й одразу заблокувала екран, щоб не потягнутись щось виправляти. А то ще зловить мене на брехні. Треба витримати паузу, щоб їй стало дуже-дуже цікаво. А що, це буде моя маленька помста за те, що мені довелось пережити, хай трохи позаздрить по-дружньому! Хоча з таким типом цілуватись… Ні, він авжеж був дуже привабливий, але він такий зануда… 

Вже коли я майже приїхала додому, телефон муркнув, сповістивши про повідомлення. Щось Катя довго відповідала…

Я відкрила листування і побачила, що це дійсно написала Катя.

"Агато, ну ти даєш! Ти про шефа не мені написала, а в робочий чат!"