Глава 18. Лія

Вечеря проходить у напруженій тиші, яку порушує лише стукіт приборів об порцеляну. Марко виглядає зосередженим, його думки явно десь далеко, у світі цифр та стратегій. Нарешті він відкладає серветку і дивиться на мене.

Я відчуваю цей погляд ще до того, як піднімаю очі. Він важкий, оцінювальний, наче Марко знову щось вирішує — не зі мною, а про мене. У повітрі зависає дивне передчуття: ніби ця вечеря — не просто вечеря, а вступ до чергового етапу гри, правил якої мені так і не пояснили.

— Ліє, у мене новини щодо бізнесу. У місто приїжджає Адріан Вайс. Це великий контракт, за який я збираюся боротися. І моїм головним конкурентом буде Дмитро.

Слово конкурент звучить майже нейтрально, але ім’я — ні. Воно врізається в мене, як лезо. Я відчуваю, як пальці мимоволі стискають виделку, а спина напружується. Минуле, від якого я так поспіхом тікала, знову простягає до мене руки.

При згадці імені колишнього в мене всередині все стискається. Я сподівалася, що Марко — це мій спосіб піти від минулого, але минуле наздоганяє мене навіть тут, за цим столом.

— Мені знадобиться твоя підтримка, — продовжує Марко, уважно спостерігаючи за моєю реакцією. — Вайс цінує сімейні цінності та надійність. Можливо, доведеться запросити його на сімейну вечерю сюди або вийти разом у ресторан. Ми маємо виглядати як ідеальна пара.

Я роблю невеликий ковток води, намагаючись заспокоїти серцебиття.

— Звісно, я підтримаю тебе, Марку. Я зроблю все, що потрібно. Але... я маю тебе попередити. Ти не знаєш Дмитра так, як я. Він не просто конкурент. Він жорстока людина. Коли справа стосується грошей чи влади, він не гребує жодними методами. Він діє брудно і жорстко.

Говорячи це, я ловлю себе на тому, що голос трохи тремтить. Не від страху за Марка — від спогадів. Від тих моментів, коли Дмитро посміхався так само холодно, плануючи черговий хід, і я ще не розуміла, що наступною жертвою може стати хтось поруч. Або я сама.

Я дивлюся в очі Марку, намагаючись донести до нього свій страх. Мені так хотілося б, щоб Дмитро просто зник з мого життя, розчинився в тумані минулого. Але Марко, здається, зовсім не хоче відпускати цю ситуацію. Навпаки, він наче навмисно шукає точки дотику з Дмитром у бізнесі, зациклюється на цьому протистоянні.

Я бачу, як у його погляді з’являється блиск — не тривоги, не сумніву, а азарту. Наче я щойно не застерегла його, а кинула виклик.

— Ти думаєш, я недавно в бізнесі, Ліє? — у голосі Марка з’являються сталеві нотки. — Я теж не звик програвати. І я знаю, на що йду.

Його слова не заспокоюють. Вони насторожують. Бо я надто добре пам’ятаю, як звучить голос чоловіка, який уже вирішив і не збирається зупинятися — навіть якщо ціна буде високою.

Аліса, яка до цього мовчала, голосно хмикає і відкидається на спинку стільця.

— Ой, подивіться на неї! Наша Лія зовсім не вірить у свого нового чоловіка. Уже заздалегідь підстеляє соломку?

Її слова — як ляпас. Легкий, зневажливий, публічний. Я стискаю губи, рахуючи подумки до трьох, щоб не відповісти різко.

— Я просто попереджаю, Алісо, — сухо відповідаю я. — Це реальність, а не твої серіали.

— Ну, якщо ти так за нього переживаєш, то могла б і допомогти справі, — Аліса мружить очі, дивлячись на мене з підступною посмішкою. — Ти ж стільки років прожила з Гриненком. Напевно, знаєш якісь його брудні секретики? Злий Марку якусь інфу про його фірму чи особисте життя, що допоможе його розтоптати. Це було б справжньою «підтримкою».

У кімнаті стає тихо. Надто тихо. Я відчуваю, як щось усередині мене різко замикається — старий, болючий механізм захисту.

Я відчуваю, як кров приливає до обличчя.

— Я не збираюся відповідати на твої звинувачення. Та якщо тобі цікаво, я не знаю жодної секретної інформації про його бізнес. Він ніколи не залучав мене в такі справи.

І це правда. Я була поруч, але не всередині. Поруч — не означає рівна.

— Ну звісно, — тягне Аліса з недовірою. — Сиділа під боком у мільйонера і нічого не чула? Не вірю. Просто ти все ще його захищаєш.

— Досить, Алісо! — голос Марка звучить як постріл. — Припини ці допити. Лія сказала, що не знає, значить, так і є. Займайся своєю вечерею.

Аліса демонстративно закочує очі й замовкає, але атмосфера за столом остаточно псується. Я дивлюся на Марка. Він захистив мене, але в його погляді я все одно бачу той холодний блиск азарту. Він хоче цієї битви. А я просто хочу спокою, якого, схоже, у цьому шлюбі мені не знайти.