Глава 26

Від згадки про містера Вайса мені стало не по собі. Невже, медик тепер був у курсі всього? Цього ще не вистачало.

- І що знає твій дідусь? - я відійшла від хлопця і почала перебирати свої інструменти. – На правнука чекає?

- Ні, - пирхнув хлопець. - Лише в курсі, що я приймав зілля ілюзії і чимось образив тебе. Чи здогадується він, що це пов'язано з твоєю вагітністю, чи ні, я не знаю.

- Що ще за зілля таке? – я з цікавістю дивилася на хлопця. - І чи можна його приготувати в домашніх умовах?

- А тобі навіщо? – поцікавився мій пацієнт. - Заради витівки, чи помститися?

- Друге, - впевнено відповіла я і дістала з купи дрібного мотлоху павиче перо. - Хоча, я і зараз націлена трохи пояснити тобі, що ти поводився дуже погано. Нарешті, поряд немає твого татуся. І захистити тебе нема кому.

- Я не потребую його захисту, - уперто сказав хлопець. – Тож, можеш не думати, що щось змінилося через його відсутність.

- Зараз перевіримо, - я підійшла до голої стопи хлопця і почала водити по ній пером. – Боїшся лоскоту?

- Ні, - коротко відповів хлопець, а сам увесь напружився.

- А мені здається - так, - я обхопила його кісточку і почала активно лоскотати стопу.

Хлопець засмикався, почав намагатися звільнитися від мотузок, але прив'язала я його досить сильно, щоб не втік від мого лікування.

- Припини, - попросив він через деякий час, борючись із диханням. - Я не можу більше терпіти.

- Але, ще терпиш, - я задерла його штанину і тепер водила пір'ячком по згину ззаду коліна, від чого хлопець ще дужче почав смикатися. – А ти казав, що не боїшся лоскоту. Мабуть, склероз замучив. І ти забув багато чого. І про мене також. Тому зараз даремно прийшов сюди.

- Я прийшов, щоб забрати тебе з цього занедбаного міста, - промовив Оскар, смикаючи ногами. – Тобі тут не місце.

Я з цікавістю спостерігала за хлопцем, дивуючись його настирливості. Він продовжував наполягати на своєму, хоч зараз був не в кращому становищі. Цікаво, чи зміниться його думка, коли Мейзі принесе батіг?

Звісно, бити хлопця я не планувала. Все ж, я не такий нелюд. Але налякати його, щоб забув сюди дорогу, було варто.

Я відпустила його ногу і підійшла до шиї, де продовжила свою тортуру пір'ям.

- Знаєш, любий, мені в цьому світі ніде немає місця, - солодким голосом прошепотіла я хлопцеві на вухо. – Мене тут, у принципі, не мало бути.

- Це неправда, - задираючи голову, щоб сховати шию, заперечив мої слова хлопчисько. – Я знайшов тебе у списках майбутніх абітурієнтів у сімдесят третьому році. Мабуть, твої батьки записали тебе одразу після народження до нашої академії.

Я завмерла, намагаючись переварити слова, сказані хлопцем. Невже, мої батьки, справді, записали мене до Філінґарда, коли я тільки на світ з'явилася? Але це не могло бути правдою. Мені здалося, що хлопчик знущається з мене. І я з силою шльопнула його по тому місцю, яке вчора старанно масажувала, вирішивши, що його слова більше схожі на глузування.

- Брешеш, поганець! – прогарчала я. – Не вірю я твоїм словам.

- А даремно, - він сильно смикнувся від мого удару. - Я, заради цих даних, випив зілля ілюзії, щоб батько мене вважав за діда. Дав йому завдання, а сам поліз до архіву, де все це дізнався.

- Ох, я б тебе за такі пустощі провчила б від душі, - я невдоволено подивилася на хлопця. - Мало того, що перетворюєшся на будь-кого. Так, ще й лазиш у документах.

- Ні в кого я не перетворююся, - уперто сказав Оскар. – Це зілля ілюзії. Воно лише змушує оточуючих повірити, що це не ти. Його достатньо поприскакати на себе, щоб людина побачила у тобі когось іншого. Скажу більше, я не знаю, яким ти мене бачила.

- Як ти міг цього не знати?

- Воно не діє на того, хто себе облив. Воно для оточуючих. І ти бачила того, кого хотіла бачити. Я лише дав вказівку бути твоїм ідеалом. Можливо, ти колись побачила якогось чоловіка і він тобі сподобався. Ось він і з'явився для тебе.

- А інші? Тебе ж бачили Алісія з Люсі.

– А вони бачили свої чоловічі ідеали. Тож, краще не питай у подруг, якого кольору був твій таємний шанувальник. Раптом, хтось мене бачив гобліном.

- Їх хтось здатний кохати?

- Ну, Конор Крик з'явився на світ. Отже, і гоблінів можна любити. Чи бачиш, у людей дуже різні смаки.

- Можливо. Але мене зараз турбують не інші, а ти.

- Те, що я тебе хвилюю, мені дуже подобається.

– Я не в цьому плані!

Я знову розмахнулася і вдарила хлопця. З кожною його фразою всередині зростала ненависть до нього. А його настирливість виводила мене сильніше, за хитре обличчя його сестри.

- Ай! – скрикнув він надто голосно. – А ти знаєш, що дідусь вже провів зі мною кілька подібних розмов? Може, не варто чіпати й без того постраждале місце?

- Так, ось, чого ти так учора смикався, коли я тобі натирала низ спини? - я не втрималася і знову ляснула хлопця по тому самому місцю. - А як же ти знав, що виглядаєш, як стара?

- Ну, годі, - засмикався мій пацієнт після удару. - Я замовив стати літньою жінкою в зілля. Ось, ви всі й бачили те саме.

- До «годі» ми з тобою ще не дійшли, - я підняла пір'їнку і повернулася до лоскотання ніг. - Ти, краще, розкажи, чому сьогодні вирішив прийти у своєму обличчі? Міг ще походити різними бабусями з попереками та дідусями з гемороєм.

- Не смішно, - заволав хлопчик. - У мене зілля скінчилося. А зробити його не так просто. Один із важливих його інгредієнтів росте в лісі, де стоїть старий великий дуб. Саме тому, що я зірвав ці рослини, дідусь і зрозумів, що я приготував це зілля ілюзій. А він мені забороняв застосовувати його з тих пір, як я два тижні зображував інспектора академій магії.

- Скільки ж проблем від тебе, Оскаре, - я провела кінчиком пера по його нозі. - І чому ж ти не виправляєшся, якщо хочеш бути здоровим?

- Щоб з нудьги не поїхати дахом, - вигнувся в спині. — Невже ти хочеш, щоб я був таким, як Тіна?