Глава 18

Прийшовши до своєї кімнати, я довго думала, що написати в листі. Все ж, повідомляти такі важливі новини варто було в обличчя. Але, й, треба було змусити його з'явитися за всяку ціну.

Покопавшись у своїй голові, яка ніколи не була здатна на твори у школі, я написала моєму таємному гостю, що відбулася страшна подія. Я потребую його, як ніколи. І прошу якнайшвидше з'явитися, інакше може статися біда.

Перечитавши свої кострубаті пропозиції, я склала кілька разів листа і відправила одній з лійок, пояснивши, що треба передати тому, хто приходив до мене в гості вночі.

Не знаючи, чого чекати, я пішла до свого класу, де хотіла перебрати карти неба та підписати їх, щоб було простіше орієнтуватися в них на уроках.

Після цього я розставила підручники в порядку, який мені здавався більш відповідним, і всілася в кріслі з підручником сьомого курсу.

Як було цікаво знайомитися з новими сузір'ями і планетами. Хвилювало лише одне – я все ще не розуміла, де перебуваю. Я сумувала за своєю невеликою квартирою на околиці міста. За Вікою. Навіть з начальником із задоволенням би поспілкувалася зараз. Більш того, моя відпустка мала давно закінчитися. Цікаво, кого взяли на моє місце?

Я почала уявляти нову асистентку мого боса, як до кабінету влетіла лійка і вистрілила клаптик паперу.

Я здивовано підняла його та розгорнула. Це була записка від мого містера Невідомість. Він написав дуже коротко, але мені цього вистачило. Адже він повідомив, що прибуде до мене завтра вночі.

Я не могла повірити своєму щастю.

Настрій одразу покращав, і я поквапилась до Люсі, щоб повідомити про таку несподівану подію.

- Бачиш, не минуло й місяця, як він надумав повернутись, - раділа подруга, не уявляючи, яка саме причина змусила його поквапитися. - Треба тобі знайти якесь особливо яскраве вбрання, щоб більше він не смів на такий довгий час залишати тебе.

- Що б я без тебе робила? – засміялася я.

- Ходила б у простирадлах, - пожартувала Люсі. - Загалом, давай не будемо витрачати час і вирушимо до примірочної. Точніше, в мою кімнату.

Жартуючи, що це синоніми, я поспішила за подругою, адже, вона мала рацію. Мені треба було вразити його завтра ввечері, щоб не надумав тікати від такої новини.

Однак, такого феєричного костюма в гардеробі подруги я не знайшла. І ми разом вирушили до Алісії дізнаватися, що в неї є пікантне.

Після усіх наших пошуків під кінець дня я була у всеозброєнні. Залишалося, тільки, почекати добу і вести себе при учнях спокійно, що виходило складно.

І нехай у понеділок у мене не мало бути уроків, мені здавалося, що на мене всі дивляться. Особливо мені не сподобався погляд Оскара, який сів навпроти мене в столовій, і іноді поглядав у мій бік. Я вже затурбувалася, щоб не задумав він черговий жарт, через який у мене зіпсується зовнішній вигляд, який мав бути ідеальним.

Весь цей час очікування я просиділа, як на голках. Мало того, що від занепокоєння не могла нормально їсти та спати. Так, ще й токсикоз дошкуляв, який не на жарт розігрався.

Навіть довелося один раз відвідати будиночок містера Вайса, щоб попросити зілля від нудоти. А він, замість того, що я просила, вручив мені в'язаний конверт для новонародженого та шкарпетки з шапочкою.

- На жаль, зілля тут не допоможуть, - він знову поводив переді мною рогаткою. – Ти здорова. Тож, розчулюйся, роздивляючись дитячі речі, і чекай, коли твій організм перебудується.

- І довго чекати? - невдоволено запитала я, хоч і подарунок був дуже мені сподобався. – Мені сьогодні треба бути гарною і не ригаючою.

 - Сьогодні точно не пройде, - чоловік з цікавістю глянув на мене. - А що, збираєшся на побачення?

– А помітно? – я розгубилася від такого припущення.

- Ну, можливо, я вмію читати думки, - посміхнувся чоловік. – Все ж, я тобі не якийсь там простий вчитель з трав, перемішаний з лікарем. Я пройшов війну. Бачив багато. Тому  подібне передбачити дуже легко.

- Я про це не подумала, - мене збентежила відповідь чоловіка.

Коли він згадав про війну, я згадала медальйон. Як мені хотілося запитати чоловіка про людей на кулоні. Але мені здавались подібні питання не доречними. І я придушила в собі це бажання.

А він не став питати, чому так різко змінився мій погляд. І просто запропонував тарілку із фруктами, щоб я поповнила свій організм вітамінами. Звісно, від такого частування я відмовитися не могла. І, здавалося, після нього трохи нудота пройшла.

Подякувавши чоловікові, я вирушила до себе, де мала чекати свого містера Невідомість.

Цього разу він не змусив себе довго чекати і з'явився, коли на горизонті ще була помітна яскрава смужка сонця.

Знову він увійшов через вікно.

- Моя люба, - він випростався, зіскочивши з вікна, і підбіг до мене. - Що ж сталося такого страшного, що змусило Вас написати мені?

Він підійшов швидким кроком до мене й схопив мене в міцні обійми. Тієї ж миті я відчула той особливий аромат його парфумів. Все навколо відразу здалося таким безглуздим, коли він опинився поряд. Навіть токсикоз кудись випарувався.

- Мені здавалося, я не винесу розлуки, - зізналася я.

І, трохи відхилившись, подивилася в його очі. Такі чорні, що не було видно зіниць. Здавалося, вони притягували мене сильніше за магніт. І я не могла відірвати погляд від них.

Я провела рукою по його темному довгому волоссю, зібраному в хвіст, і опустила руку на його спину. Вона здавалася неймовірно міцною. Чомусь я була впевнена, що йому підняти мене на руки зовсім не важко.

Я ще довго розглядала б і обмацувала його. Але він вирішив взяти ініціативу до своїх рук і почав розстібати моє вбрання, яке я так довго підбирала.

- Всі ці дні я думав виключно про Вас, моя люба, - прошепотів він, цілуючи мене в шию. – Кожен сантиметр вашої шкіри – це подарунок небес, якого я не вартий. Але я все ще поряд. І хочу заповнити ту порожнечу, що утворилася за час нашого розлучення.