Глава 16

Прокинулася я в жахливому настрої і помчала до класу, де мав відбутися урок з групою Оскара.

Мені зараз було абсолютно все одно, що і як читатиму. Всі мої думки все ще були про незнайомця, і про те, що чекає на мене.

Я сіла за стіл, взяла підручник дев’ятого курсу і почала перечитувати потрібний параграф, хоч і не могла сконцентруватися на тому, що було в ньому.

Якось виділивши кілька важливих фраз, і діставши карти планет незнайомої для мене системи, я відчинила вікно і сіла на підвіконня.

- Доброго ранку! - до класу увійшла дівчинка з білим волоссям, яку звали Лексі Мей. – Сподіваюся, сьогодні мені не доведеться отримати одиницю лише за те, що належу до цього класу?

- Все залежить не від мене, - похитала я головою. - Нічого не знаю. Не хочеш поганих оцінок, стеж за кожним у класі.

- Це неможливо, і Ви це знаєте, - сердито сказала дівчинка. – Чому я мушу страждати через те, що в моєму класі два лоботряси навчаються?

- Те саме питання, - я розвела руками. – Ми з тобою в одному човні. І обидві, щоб не потонути, повинні робити все, що в наших силах.

- Це Ви до чого? - Лексі подивилася на мене насторожено.

- До чого? - я спародіювала її. – Не важливо! Готуйся до уроку.

Дівчинка щось невдоволено промимрила і дістала своє приладдя.

Незабаром увійшов увесь клас. І, що найдивовижніше, Оскар не запізнився і поводився цілком пристойно. Він сів за свою парту та приготувався до уроку.

Вважаючи, що ще не час розслаблятися, я написала нову тему на дошці і почала вичитувати важливі місця з параграфа.

Оскар старанно записував усе у зошит. І, навіть, не перешіптувався з Марком. Це було незвично, навіть, для мене, і мені захотілося якнайшвидше розповісти таку новину Люсі, у якої цей витівник мав бути вчора. Цікаво, він так само поводився? Чи це лише для мене такий виняток?

Ледве дочекавшись кінця уроку, який був надто спокійним, я поспішила в їдальню, сподіваючись зустріти там Люсі, і випити кави з булочкою. Адже, снідати я сьогодні не встигла.

Набравши побільше солодощів до своєї чашки кави, я сіла за вільним столиком і почала виглядати свою подругу, яка не змусила себе довго чекати.

- О, наша спляча красуня, - звернулася до мене Люсі. - Чому на тобі обличчя немає? Що книжки не дають такого задоволення від сну, як подушка?

- Ні, мій таємний шанувальник написав, що нескоро наступного разу з'явиться, - зізналася я і спохмурніла ще дужче. – Він залишив записку у бібліотеці.

- Ти його бачила? - Люсі зацікавлено подивилася на мене і сіла навпроти.

- Ні, - я похитала головою і надкусила ароматну булочку. - Думала, може, ти когось помітила.

- Вибач, - подруга взяла банан і почала його чистити. - Нікого, крім лоботрясів та бібліотекаря не було, коли я пішла.

- Так, ти залишила мене наодинці з Марком? - я подивилася на подругу не самим добрим поглядом. – Ти забула, як він на мене дивиться? Він же збоченець!

- Я розгубилася, - спокійно відповіла моя співрозмовниця. – Більш того, там були учні. А вони, якщо у щось занурюються, то сидять до останнього. Отже, впевнена, вони залишили бібліотеку або з ним, або пізніше за нього. І якщо ти хочеш щось дізнатися про свого шанувальника, тобі простіше спитати у них.

- Ще чого не вистачало, - я невдоволено насупилась. – Мені вистачило проблем після його пошуків. Цікавитись про особисті справи в нього не вважаю за потрібне. Більш того, ти сама не тягнешся з ним спілкуватися.

- Як знаєш, - Люсі знизала плечима.

- До речі, я сьогодні трохи здивувалася поведінкою цих двох балбесів, - зізналася я. - Вони на уроці поводилися дуже старанно. Я до останнього чекала якоїсь підстави. Але нічого не сталося. Взагалі. Як урок із будь-яким іншим класом. У тебе вчора вони теж так поводилися?

- У мене був тільки Метт, - відповіла моя співрозмовниця і приманила до себе бутерброд із загального столу. - А Оскара не було вчора цілий день. Директор написав, що він був відсутній за сімейними обставинами. А за якими саме я вирішила не уточнювати.

- Тобто, ти вчора навіть не запитала, чому він не був на уроках, а мені пропонуєш поговорити з ним про мого шанувальника? - я мало не вибухнула від логіки подруги. – Може, ще в його татака поцікавитись? В нього ж досвіду більше. Оно, двічі одружений. Троє дітей та цілий штат співробітників у його розпорядженні.

- Не кип'ятись, - відмахнулася Люсі. - Краще, пішли після уроків прогуляємось за межами замку. Заведу тебе на пляж. Поплаваємо. Відпочинемо. І тобі полегшає.

Я погодилася і нагадала, що купальник, як і сукня, мені доведеться позичити в неї. На що подруга без проблем погодилася.

І з приводу відпочинку від проблем вона мала рацію. Мені помітно стало легше після того, як ми провели другу половину дня на безлюдному пляжі, де веселилися до темряви.

Звичайно, я продовжувала згадувати записки, які мені зіпсували настрій, але вони вже не здавалися такими жахливими. Хіба, мало. Раптом по роботі викликали. Тим не менш, він не зник безслідно. А попередив, що деякий час буде відсутній.

Розслабившись після такого відпочинку, я з головою поринулась в роботу. Більш того, Оскар поводився надто тихо. І не заважав ні класу, ні мені. Що дуже дивувало мене. І згадалися слова Люсі про містера Вайса. Може, він влаштував йому чергове промивання мізків? Тому хлопчик поводився як найпорядніший студент, який готується до серйозної сесії, вже понад два тижні поспіль. Адже, крім старанної поведінки, Оскар весь час відсиджувався в бібліотеці до пізньої ночі зі своїм другом.

Не знаючи, як це краще дізнатися, я вирішила прикинутися дуже хворою людиною у світі і в суботу вирушила до місцевої здравниці, щоб перейняти досвід найдосвідченішого співробітника.

До того ж, мене вже близько тижня стабільно нудило від тутешньої їжі. Мабуть, сумував шлунок за звичними домашніми котлетами та кашками, яких тут не було.