Глава 11

Як я дійшла до ліжка, я не пам'ятала. Але прокинулася ближче до обіду у своєму ліжку, загорнута у великий банний рушник, і вкрита пледом.

Я сіла посеред ліжка і озирнулася на всі боки, хвилюючись, що останні події мені приснилися. Але, знайшовши очима сукню там, де вчора її залишила, переконалася, що то був не сон і розслабилася. Як приємно було усвідомлювати, що я комусь була люба тут. Хоча, в принципі, скаржитися мені не було на що. У мене тут з'явилася чудова подруга, в обличчі Люсі, яка постійно була поряд.

Я підвелася з ліжка, натягла свій повсякденний одяг і пішла шукати когось, з ким можна буде провести цей день до вечора, щоб не думати про майбутню зустріч.

У коридорах я не зустріла нікого. Тож, вийшла у двір у пошуках знайомих.

Але не пройшла я й кілька кроків стежкою, як на мене полетів м'яч, від якого я майже вдало вивернулася. Він, лише, зачепив мій лікоть і полетів далі.

Я випросталась і, навіть, не здивувалася знайомій білій шевелюрі, що виглядала з-за каменю.

- Смішно, Оскаре, - фиркнула я. - Міг щось розумніше придумати? Ця витівка схожа на дії п’ятирічного. Тобі начебто на десяток років більше, ще й з хвостиком. Або я помиляюсь?

- А я випадково, - хлопець вийшов із-за свого сумнівного укриття і розвів руками. – Просто, тренувався робити добрі подачі. А Ви, пані найкомпетентніша професорка, просто опинилися поряд.

- Припиняй зухвальство, - я уважно подивилась в очі хлопця. – І, взагалі, раніше вівторка бачити тебе не хочу. Достатньо нашого з тобою тісного контакту в печері.

- Про що ви? - Оскар дуже здивувався і підійшов до мене впритул. - Ви знайшли мене глибоко в лісі і одразу повели до школи. Забули, чи що? Не було ніякої печери.

- Як хочеш, - кивнула я. - Втім, мені пам'ятати особливо нема чого. Я непритомна була. Але дуже добре пам'ятаю вечір, на якому тебе не помітила.

- Тато вирішив, що я дуже втомився і запропонував мені вчорашній вечір провести в теплій постелі, - хлопчисько витяг долоню і закликав до себе м'яч, який відразу опинився на долоні. – Тож, я валявся в ліжечку і читав книжки. Знаєш, читання заспокоює та дає багато нових знань.

- Тебе вже ніякі знання не врятують, - пирхнула я. - Постарався, хоча б, поводитися нормально. Навіщо цей цирк?

- Мені подобається, - спокійно відповів Оскар і почав набивати удари м'ячем. - Розумієш, набридла мені ця одноманітність. За фактом, я в академії з ранніх років. Тут я вчився читати та писати під пильними поглядами вільних професорів, яким батько доплачував за уроки зі мною. Потім мене відправили до закритої школи-пансіону. А потім знову сюди. Буваю вдома лише під час канікул, які у нас раз на три місяці. Думаєш, якби ти виросла серед цих стін, захотілося б тобі завжди бути прикладом гарного хлопчика для інших?

- Але твоя сестра поводиться інакше, - зауважила я.

- У неї свої таргани в голові, - замотав він головою.

- А молодший як? - згадала я про спільну дитину директора з Лів. – На кого з вас він більше схожий за характером?

- Ні на кого, - посміхнувся Оскар і почав крутити м'яч у руках. - Джон, просто, скиглій. Що не станеться, плаче так, що потоп влаштовує.

- Після твоїх жартів? – я скривила брову.

- Після будь-яких, - хлопець розвернувся і пішов до однокласників, які на нього чекали для гри, схожої відразу і на футбол, і на баскетбол.

Я не прагнула його утримувати. Втім, і причин не було. Тому продовжила шукати Люсі, яку відшукала там, де ще вночі стояв намет. А зараз від нього й сліду не залишилось.

- А ось і наша підкорювальниця сердець! - вигукнула подруга і підбігла до мене. - Ти стільки пропустила! Алісія на спір влаштувала змагання у поглинанні напоїв. А потім містер Стівенс випадково не розрахував свої сили і облив усіх присутніх шампанським. Тож, у нас була пінна вечірка.

- Рада, що ви добре провели час, - я присіла на лавочку. - Втім, я теж не сумувала. Мені лійки набрали повну ванну та влаштували романтичну атмосферу. Та, й, не тільки це сталося.

Я розповіла подрузі про записку і про те, що на мене чекало сьогодні ввечері.

- Дивно, я думала, що вони сьогодні після сніданку покинули академію, - замислилася Люсі. – Шкода, що тебе не було вранці. Я так і не зрозуміла, з ким із них ти тусила вчора.

- Хіба це має значення? Головне, він обіцяв чекати на мене сьогодні тут. Навіть, не знаю, як поводитися. Здається, я не готова до серйозних стосунків.

- Це лише друге побачення. До серйозних стосунків ще далеко. Мабуть. Роби, що хочеш, і що готова собі дозволити, щоби потім не шкодувати.

- Зрозуміла. А яку зачіску зробити? Допоможеш мені навести марафет? У мене немає ні косметики, ні засобів для укладання волосся.

- Влаштуємо перед вечерею косметичний салон та все зробимо.

Люсі сказала це дуже впевнено і повела мене прогулятися двориком. Тут було на що подивитись. Як мені не вистачало зараз телефону, щоб зробити по-справжньому варті знімки.

Цікаво, чи Оскар пам'ятав про телефон ще? Аби, тільки, не проліз у мою кімнату за ним. А то цей директорський синок гальм не має. А мені не хотілося, щоб він вторгався туди, де я на нього не чекала.

Ми довго бродили двором. А потім вирушили до кімнати Люсі, де, як і кількість нарядів, вражав розмір її особистої косметички. Чого тут тільки не було.

Вона довго крутилася довкола мене. І коли мій зовнішній вигляд був готовий, настав час вирушати на місце зустрічі.

- Добре відтягнутися тобі! - побажала в дорогу подруга. - Дивись, якщо якісь проблеми, все є у твоїй сумочці.

- Дякую за подарунок, - я розглянула сумочку, яку разом із її вмістом подарувала Люсі. - Сподіваюся, він не обдурить мене й прийде.

- Якщо не прийде, ми на нього таке прокляття наведемо, що він зможе використовувати після цього жіночу вбиральню.

Ми разом посміялися з цього жарту. І я пішла до призначеного місця зустрічі.

Вийшовши надвір, я нікого не помітила. І всередині почав наростати сумнів щодо щирості написаних слів у записці.