Глава 2

Я подивилася на всі боки.

Справа річка. Попереду поле. Позаду ліс. А зліва якийсь замок стоїть.

Вирішивши, що вибір очевидний, я пішла до замку, хоча й була спокуса піти в ліс. Все ж, природу я любила більше, ніж незнайомих мені людей. Але, перед тим, як вирушити до своєї зони комфорту, я вирішила знайти хоч когось, хто б мені розповів, куди, а головне, як я сюди потрапила. А також, як мені повернутись додому. Я уявляла, що того моменту думала Вікторія про ситуацію, що склалася в неї на очах. Мабуть, викликала вже всі існуючі служби порятунку. І, можливо, із десяток знайомих, яких відправить на мої пошуки.

Звісно, ​​це було б круто. Але я сумнівалася, що це мені могло це хоч якось допомогти. Щось стало з'являтися всередині відчуття, що я влипла конкретно, і тепер просто так не зможу повернутися додому. Хоча, звучало це, як хворе марення. Як я могла потрапити сюди через якусь лійку, чи хмарку, чи що то було?

Можливо, це якийсь розіграш Вікторії? І зараз вона вискочить із-за кущів із криком «сюрприз!». І я їй потім за такий жарт зачіску скуйовджу.

Все ж, я дуже сильно злякалася.

Я йшла вперед і все чекала цього моменту із сюрпризом, який розмалювала собі у фантазіях. На жаль, час минав, а нічого не змінювалося.

- Що за маячня? – бурчала я невдоволено. – Ну, не може бути такого. Люди не вміють переміщатися у просторі. Тим паче на такі величезні відстані. От, де мій дім? Де кафе з моєю недопитою кавою?

Продовжуючи бурчати, я підійшла до високого паркану і пішла вздовж нього в пошуках воріт.

Недовгі мої блукання увінчалися успіхом.

Не знаючи, чи правильно я роблю, я постукала масивним кільцем по дверях. І відійшла трохи убік, хвилюючись, що моїй персони тут могли й не зрадіти.

Відчинилася брама. І переді мною з'явилася дівчина приблизно мого віку. Вона стояла у вишуканій довгій чорній сукні. А в руках тримала аж надто об'ємну книгу.

– Ви на посаду вчителя фізкультури? – ніжно посміхнулася незнайомка. – Я – Люсі Дарк, професор прикладної магії. Чесно, ніколи не знала про таку дисципліну, але цього року директор вирішив її запровадити, щоб урізноманітнити життя наших студентів та змусити їх бути активнішими.

- Прикладної магії? - з усього, обваленого потоку інформації, мене здивувало саме це. - Справжньої магії?

- Звичайно, - дівчина подивилася на мене, як на дурну дитину. - Це ж Академія магії "Філінґард"! Наші випускники цінуються серед інших за гарні знання та відмінний чарівний досвід. А у Вас досвід у якій галузі?

- Фінанси та банківська справа, - протараторила я свою спеціальність, не розуміючи, чи доречні такі слова при дівчині, яка мені щойно розповідала про чаклунство.

- Яка незвичайна професія, - на мене захоплено подивилася незнайомка. – Це ж якось пов'язано із фізкультурою? Правильно?

- Ну, коли сиджу два дні над звітами, вона дуже потрібна, - невпевнено відповіла я, розуміючи, що ми розмовляємо про дуже різні речі.

- Ой, а чому я вас тримаю біля дверей? - дівчина буквально затягла мене всередину. - Як це негарно з мого боку. Ви ж майбутня моя співробітниця. Ходімо, я покажу вам академію.

Мене практично силоміць затягли всередину, а потім клацанням замкнули двері. Від чого я нервово підстрибнула і обернулася, щоб переконатися, що не було там ніяких механізмів.

І, справді, їх не було. Ситуація почала мене дратувати. Я нічого не розуміла. І, якби, не чудовий сад, через який мене повела нова знайома, я зараз уже почала б з'ясування відносин. Але я надто залюбувалася краєвидами довкола.

Половину рослин, які зараз оточували мене, я не знала. Так хотілося підійти до багатьох і помацати їх зблизька.

І ось, коли ми підходили до величезного замку, я не втрималася і простягла руку до ліани, що поросла яскраво-фіолетовими квітами. Не встигла я торкнутися їх, як Люсі відтягла мене вбік і здивовано на мене подивилася.

- Ти що не знаєш, що до отруйної жихи не можна торкатися? - дівчина поглянула на мене з жахом в очах. - Вона ж тебе вмить паралізує. І що ти робитимеш при містері Стівенсоні? Не думаю, що він захоче наймати людину, яка навіть привітатися не зможе.

- Ого, - я здивовано дивилася на дивну ліану, а потім перевела погляд на двері, над якими висіла табличка «Філінґард». - А навіщо ви її посадили біля головного входу? Чи вона сама тут проросла?

- Мабуть, ти не знайома зовсім з нашою системою навчання, - Люсі хлопнула в долоні три рази і величезні двері відчинилися. – Ми привчаємо дітей до суворої реальності. Вони бачать щодня багато небезпечних рослин та тварин. І завдяки цьому їм буде простіше зрости в реальному світі.

- Хороша методика, - збрехала я, сумніваючись, що якби в моєму реальному світі були подібні рослини, я пустила б своїх дітей у такий заклад.

Якось у мене в горщику на підвіконні оселився незнайомий бур'ян, який незрозуміло яким чином потрапив до мене. Так, для мене це було кошмаром. Адже через нього зів'яла моя фіалка. А тут культивували смертельно небезпечну рослину перед самим входом. А раптом, хтось із особливо розумних дітей здогадається штовхнути когось у таку ліану? І що буде? Кого звинувачувати?

Щось тутешні методи мене лякали. А це ще не розкрилося, що я — самозванка. Хоча, я ж не проникла сюди незаконно. Або це не хвилюватиме якогось містера Стівенса, до якого мене вели.

- Це наша їдальня, - почала проводити мені екскурсію моя супутниця. – У підземеллі знаходиться найбільша бібліотека. А на другому поверсі розташовані наші спальні. Навчальні кабінети знайдеш на третьому та четвертому поверхах. А все, що вище – це спальні учнів та інші не надто потрібні для нас приміщення.

Я уважно слухала Люсі і збиралася вже ступити на сходи, до яких мене підвела моя співрозмовниця. Як раптом, вона несподівано мене відтягла вбік і начарувала напівпрозору стіну, по якій наступної миті ударив сніп шипів, що змусив мене підстрибнути.

- Браво, містере Стівенс, Ви майже застали мене зненацька, - без емоцій сказала дівчина. – Я майже задоволена Вашою увагою.