Глава 1

Я розплющила очі та із незвичною любов'ю до життя подивилася у вікно. Цей день мав стати найкращим за останні кілька місяців мого життя. По-перше, це був перший день моєї відпустки, на яку я чекала майже з того часу, як закінчилась попередня. По-друге, я вчора послала до лешого Фреда, який розмріявся, що я дозволю йому стати в наших відносинах аб'юзером.

Ще чогось захотів! Керувати він мною вирішив? Ні. Дякую! Тікай на всі чотири боки. А я заблокую тебе у своєму новому телефоні, який ти мені вчора трохи об стіну не розбив. Мабуть, думав, що я на щось більш потрібне витрачу свою премію.

Доречі, новий телефон і був третьою причиною мого гарного настрою. Втомилася я від старого горіхокола, який запоров мені всі фотографії з корпоративу. Тепер лише в мене не було жодних компроматів на нашого начальника. А прикро. Мене він частіше за інших викликає до себе.

Чи я йому щось дурне зробила? Чи, може, подобаюся. Ось, тільки, мене ця жирна кулька, яка ледве дістає мені до підборіддя, не влаштовує і як партнера, і як співрозмовника.

Я позіхнула, піднялася і підійшла до дзеркала.

Здається, ідея лягти спати, не прибравши косметику з обличчя, та не помивши голову, була не найкращою. Я схопила тонік із ватними спонжами й почала знімати залишки макіяжу з моєї чутливої ​​шкіри.

Якихось півгодини роботи, і знову я милувалася своїми синіми очима без жодної ознаки втоми. І випрямляла праскою темне, майже чорне волосся.

Минуло ще півгодини перед тим, як я повідомила подругу, про те, що вже виходжу з дому та чекаю на її набережній.

На сьогоднішній день у нас із нею було багато планів. Адже, ми тепер дві абсолютно вільні дівчини, які шукають серйозні стосунки.

- Марі, ось де ти! - до мене підбігла подруга. - Я тебе ледве знайшла.

- А я, начебто, і не ховалася, - пішла я до Вікторії і коротко обійняла її. – Ну, що, ходімо шукати нові пригоди на наші ексклюзивні габарити?

- Вмієш, ти сказати, - засміялася дівчина. – Ну, гаразд! Я б ще вирушила до нового кафе, біля причалу. Кажуть, там встановили розкішні фотозони. Можемо наробити скільки завгодно фотографій для історії.

- Мені головне, щоб там була смачна кава та легкі закуски, - посміхнулася я. – Я не встигла поснідати.

- Що, пізно додому прийшла?

- А як інакше? Мені ж треба було поставити Фреда на місце. Уявляєш, він хотів зробити мені скандал за те, що витратила свої гроші не так, як він хотів.

- Це жахливо! В тебе не було жодного нормального хлопця.

- Треба б це змінити. Втомилася я від чоловічого мотлоху у своєму житті.

- А пішли, загадаємо бажання біля фонтану?

- Я в це не вірю.

- Тим паче, пішли. Чим ти ризикуєш? Просто кинь монетку у воду та загадай бажання.

- Це дитячий садок.

- Це весело!

Вікторія схопила мене і потягла до фонтану. Потім вона засунула в мою долоню монетку і кивнула на фонтан.

- Чого вагаєшся? - вона підштовхнула мене. – Давай, загадуй. Я чекаю!

- Хочу, щоб моє життя змінилося, - тихо сказала я, розглядаючи монету.

- У долі не такий гарний слух, проси голосніше.

- Хочу змінити своє життя, - сказала я трохи голосніше.

– Це тихо! – не вгамовувалась Вікторія. – Кричи на всю силу своє бажання! Так, щоб усі почули. Інакше в тебе будуть навколо такі ж невдахи, як Фред.

- Я хочу, щоб моє життя кардинально змінилося! - закричала я на все горло, розуміючи, що інакше подруга не відстане. – І нормального хлопця. Та щоб я була головніша за нього!

Я кинула монетку у фонтан і з викликом обернулася на перехожих, які стали очевидцями моєї розмови з долею.

- Інша справа, -  задоволено поплескала Вікторія в долоні і пішла в бік кафе. - А тепер кава!  

Я послідкувала за нею, адже якось незручно було залишатися серед свідків моєї непристойної поведінки.

Кафе виявилося непоганим. Але спокійно випити кави мені не вдалося. Бо дуже багато навколо було спокус для Вікторії. І через п'ять хвилин після того, як мені принесли ароматний напій, я бігала за подругою, яка просила зробити останній кадр разів за двадцять точно.

Ми відійшли на пристойну відстань від закладу, де залишилася моя чашка і булочка з корицею, і опинилися на порожньому пляжі, де закінчувалась територія кафе, і фотозон тут не було.

- Дивись! - вигукнула несподівано подруга. - Оце, спецефекти! Як вони його зробили?

Я обернулася та простежила за жестом подруги. Там, куди вона вказувала, була темна хмарка пилу, в якій крутилися зірки.

- Давай я тебе сфотографую! – пожвавішала Вікторія. – Це ж буде шедевр. Іди, вигадуй фото.

- Ага, - стомлено відповіла я. - Сфотографуй на свій телефон. А мені потім фото перешлеш.

- Добре. Давай, позуй!

Я підійшла до дивної хмарки і зазирнула в неї. Здавалося, я дивлюся у бездонне зменшене торнадо. Навіть, уявити, як могли зробити так реалістично цю композицію, не могла. Я встала поруч із нею і схрестила руки.

- Марі, зовсім не те! - замахала невдоволено руками подруга. - Зроби вигляд, що пірнаєш у неї. Сунь туди ногу, наче переступаєш у нове життя!

Я знизала плечима і засунула руку в дивну вирву.

Несподівано, мене щось кольнуло, і я потягла руку назад. Вона була в якомусь блискучому пилюці.

Не звертаючи уваги на Віку, я почала збивати гидливо це сміття, але його ставало тільки більше.

Раптом незрозуміла сила обхопила мене з усіх боків, наче замотала мене в килим, і засмоктала мене в цю вирву. Не встигла я крикнути, як приземлилася на свій не дуже м’який параметр серед незнайомого поля. За мною прилетів мій телефон.

Я подивилася на екран і помітила нове повідомлення.

Відкривши його, я побачила фотографію, надіслану Вікою. На ній були тільки мої ноги, що стирчали з незрозумілої хмарки.

Не знаючи, що робити, я почала писати подрузі повідомлення. Але воно вже не відправилось. Телефон був поза межею.