Епілог

Власта відчула, як її будять промінчики сонця, що сміливо танцювали на дівочому обличчі, а за мить руку молодої відьми почали вкривати ніжні коротенькі поцілунки. Вона засміялася, розвернулась та зарилася пальцями у чоловіче волосся:

- Доброго ранку, Тадею.

- Доброго ранку. – Чаклун цьомкнув її у носик і провів долонею по щоці, – як ви почуваєтеся, пані Багнет?

Власта зареготала, мимовільно торкнувшись своїх набряклих вуст. В голові одразу виринули спогади, як вона у білій вишитій сукні роздивлялася себе у дзеркалі, як заспокоювала рідних, а потім сама зрештою плакала разом з ними, як сказала – «так» цьому впертому, але найжаданішому чаклуну у світі, дивлячись йому прямо в очі, як він ввечері заніс її на руках до їхньої кімнати, як пестив, як голубив, як огортав своєю пристрастю.

- Краще не буває. – Вона обхопила Тадея за шию та притягла до себе.

- Я сподіваюся, що не надто вночі захопивсь і… Власто, ти точно нормально почуваєшся?

Дівчина усміхнулась і знову згадала, як чоловік наполегливо цілував, як за секунди стягнув з нею весільну сукню, зриваючи одежу і з себе. Його обійми були міцними й гарячими, а від оголеного тіла перехоплювало подих. Він палав, змушуючи палати і її. Власта спочатку ледь встигала за тими нетерплячими рухами, але їхня неприборкана пристрасть збільшувалась і знаходила у відьмі якісь нові бажання та вміння.

Однак у найвідповідальнішу мить Тадей сповільнився, він був ніжним і чуйним, прислуховуючись до найменшого руху Власти. Дивні відчуття, коли біль змішується з насолодою, ніби ти – вже не ти, ніби ви – одне ціле і відтепер належите один одному.

Вуста Власти вкотре розійшлися в усмішці:

- А казав, що до весілля не дочекаєшся. Хіба очікування не вартувало того?

Чоловік спочатку примружився, а потім нахиливсь і поцілував її:

- Будь-що в цьому житті вартувало очікування, Власто, аби в ньому з’явилася ти. – Він хотів знову її поцілувати, проте до кімнати, наче фурія, неочікувано увірвалась Катерина, точніше – спочатку її живіт увірвався, в потім вже вона сама.

- Я так і знала! Так і знала! Мені народжувати доведеться, а вони в ліжку бавляться!

- Катерино, ти що, зовсім здоровий глузд втратила? Вийди звідси!

- Тадею. – Власта схопила його за плече та помотала головою.

- Нахаба! Це все через тебе! Через тебе я завагітніла і мушу тепер такі страждання витримувати, поки ви тут лижетесь!

- Ні, Катерино, ти завагітніла, бо спала с першим ліпшим, хто траплявся на твоєму шляху. Та хоч з Давидом тобі пощастило, його принаймні спробуй не втратити.

У жінки майже пара з вух пішла. Вона схопила подушку й поцілила нею в Багнета, сиплячи погрози та називаючи Власту – коханкою.

Невідомо, чим би це закінчилося, та до кімнати забіг почервонілий Давид, помітно, що він гнався за Катериною, бо ледь віддихавсь. Хлопець перепрошував, намагаючись її вивести та отримуючи від неї добрячі стусани. Тадей огорнувся простирадлом, встав з ліжка і допоміг Давиду провести ту навіжену, зачинивши за ними двері на ключ.

- Бідолашний Давид.

Тадей пирхнув і повернуся до Власти:

- Мені його теж шкода, проте вони зіпсували нам ранок. Я наш маєток від них закляттям приховаю, присягаюся! – очі у чаклуна спалахнули, однак дівчина поцілувала його і пригорнула до себе:

- Потерпи трохи. В неї гормони та страх пологів. Народить і тоді вже не до істерик буде. – Вона погладила Тадея за волосся, раптово дещо пригадавши, – до речі, а мені це колись Феодора передбачила, вона говорила, що Катерина застане нас в ліжку та зчинить сварку, щоправда, бабуся і я гадали, ніби ми з тобою – коханці.

Тадей засміявся:

- Так дійсно коханці, тільки одружені. А взагалі це ще раз доводить, що справжнього майбутнього ніхто не знає. От, чи могла Феодора сама уявити, що покине віщування, а зі своєї хатини переїде в місто до власника місцевої кав’ярні?

- Впевнена, подібного ніхто уявити не міг. Та я невимовно за них радію, нарешті бабуся знайшла своє щастя і повірила у кохання.

- Погоджуюсь, Георгій – хороший чоловік, вона з ним змінилася. Я і не знав, що Феодора, виявляється, вміє так жартувати й кокетувати.

- Ну, в них квітково-цукерковий період, вони обоє світяться.

-  Це точно. Але я ставлю, що наступне весілля саме у Фреї та Віктуара.

- Сподіваюся, хоч вони постійно торочать, що їм ніколи й треба будувати новий пансіон стихій. – Власта прихопила губу, не знаючи, як запитати, але Тадей і так все зрозумів:

- О, ні! Я бачу, яке запитання ти хочеш поставити. Не знаю, Власто, я про Захара з тих часів нічого не чув. Хтось говорить, він подорожує, хтось – що приєднався до якоїсь течії своєї стихії закордоном. Мені воно якось нецікаво. Я тішуся від того, що Захар зник, а твій Макар подався щастя своє у світі шукати, головне, аби якомога далі від нас.

Несподівано камін спалахнув на мить, а з нього вилетіла невеличка листівка. Дівчина одразу підвелася, підійшла і підняла її:

- А от і щодо «нас». Тебе чекають на нараду, шановний мій очільнику магічного світу.