Глава 40

Жодна небезпека, про яку сказав Тадей, не викликала у Власти тих відчуттів, які викликала його пропозиція. Вона справді на якусь мить подумала, що втратила свідомість або ж перемістилася назад. Це – безмежне, безконтрольне спантеличення, що вимикає найменшу здатність тверезо мислити. Власта так і застигла, тримаючи руки на теплих, твердих грудях чаклуна. А той чекав на відповідь, терпляче чекав. Принаймні поки.

Що можна відповісти чоловіку, за якого згідно з пророцтвом, ти все одно вийдеш заміж? А Феодора ніколи в житті не помилялась, так, її видіння могли мати зовсім інший сенс, проте вони завжди відбувалися.

- Власто, ти мені скажеш щось? – виглядав Тадей дивно. Дивно для неї, бо вона ніколи не бачила його таким, ніби чаклун стоїть перед порталом у майбутнє, і ось-ось в нього стрибне.

Дівчина продерла горло:

- Послухай, а нумо не поспішати? Це…, це надто важливо, щоб відповісти отак одразу. Повернемося додому, я зцілю тебе, а потім поговоримо, добре?

Його обличчя вмить стало, наче мармур:

- Не добре, Власто. Тобто ти все ж не впевнена у своїх почуттях? – він похмуро примружився, – чи у моїх?

Відьма втомлено зітхнула, от і завітав старий звичний Багнет.

- Тадею, нас тільки-но ледь не вбили, а ти одружуватися надумав. До речі, хто це чи що це було?

- Духи, пробуджені та прокляті мисливцем. Прадавня магія, уявлення не маю, як він її здобув. Але не переводь тему. Власто, я вже не розумію, ти мене кохаєш чи ні?

Він же не відчепиться, якщо не відповісти!

- Так, кохаю. І я не відмовила тобі, а просто попросила зачекати.

- Навіщо чекати? Чого чекати?

Несподівано в кишені проспівав мобільний, Власта забрала свої руки з чоловічих долонь, дістала телефон, подумки дякуючи, хто б це не був. Проте, коли вона побачила, від кого таки повідомлення, шкірою промайнув мороз.

- Макар написав… Хоче поговорити.

Тадей трохи підвів голову і замисливсь:

- Погоджуйся. Нехай приходить завтра до мого маєтку.

- Ти впевнений? Так, Феодора попередила, що я маю вислухати його, та чи не надто це небезпечно? Чи не приведе він разом із собою мисливця?

Погляд у чаклуна став украй хижий:

- А ми підготуємося. На нашій території – і перевага наша. Гаразд, ходімо додому. – Тадей швидко начаклував перехід, але і слова більше Власті не сказав.

Не сказав чоловік нічого й коли вони прибули до маєтку. З Віктуаром, на щастя, все обійшлося, він з Фреєю також повернулись майже за хвилину до Власти й Тадея. Дивно, звичайно, було бачити їхнє нормальне спілкування, а не суцільні лайки, та Фрея помітно вгамувала свій норов.

Молода відьма написала Макару, як і сказав Тадей. Вона відчутно хвилювалася, непросто усвідомлювати, що хлопець має певне, досить загадкове відношення до магії. Але ще складніше повірити, що Макар дійсно може становити чималу загрозу. Виявляється, Власта його зовсім не знала. Зовсім.

Дівчині не давало спокою самопочуття Тадея, він був поранений, проте через те, що Власта йому не відповіла на освідчення, ігнорував її. А чому вона не відповіла, відьма й сама до пуття не могла собі сказати. Не хотілося погоджуватись на пропозицію тільки через пророцтво, хоч це й безглуздо трохи. Чи кортіло Власті поєднати їхні життя? З одного боку – звісно кортіло, бо вона чоловіка справді кохала, а з іншого – підступні сумніви, чи вийде в них бути разом, адже вони ще так мало знають один одного.

Власта відчула, що її сили відновилися, тож вирішила навідатись до Тадея, аби зрештою зцілити його. Коли дівчина постукала у двері кімнати чаклуна, їй ніхто не відповів. Вона злякалася, що той під впливом бурхливих емоцій кудись подався, але потім почула в сусідній кімнатці шум води. За звуками схоже, що Багнет приймав саме ванну.

- Тадею, це я. Тобі потрібне зцілення? – заходити нахабно прямо до нього, коли чоловік миється, було якось ніяково, а просто розвернутися й попрямувати геть – дивно, бо вже прийшла. Власта так і стояла посеред покоїв, очікуючи його відповіді.

- Можеш… увійти. – Пролунало тихо і досить неоднозначно, геть незрозуміло, бажає він її взагалі бачити чи ні.

- А ти… тобто я…, тобто…

- Власто, тут усе в піні, не переймайся, нічого не побачиш. – Його прохолодний голос бентежив дівчину навіть більше, ніж те, що він там цілком голий. Проте Власта все ж увійшла, хоч і добряче нервуючи. Сама кімната була в темних кольорах, а світильники у вигляді свічок надавали навколишній атмосфері особливої таємничості. Чоловік по пояс лежав у ванні та дивився кудись на стелю. Про піну не збрехав, вона дійсно ховала бентежну голизну. З води підіймалася пара, залишаючи на звабливому тілі маленькі блискучі краплинки. Вони неспішно зісковзували вниз, зупиняючись на западинах його сталевих, чітко окреслених м’язах, а вже за мить продовжували свій шлях далі.

Власта застигла, відчуваючи, як безкомпромісно червоніє, в животі почало зростати знайоме лоскотливе тепло, а дихання вбирати новий ритм. Чаклун виглядав не просто спокусливо, до нього тягло, наче той мав тисячі магнітів на собі. Дівчина не могла відвести погляд: його вологе волосся, довгі чорні вії, що мило склеїлися від води, та бездонні лазуритові очі, які вабили своєю загадковістю, не відпускали. Відьма так задивилася, що зовсім забула, для чого, власне, і прийшла. Кров чоловік вже встиг змити водою, а порізи продовжували псувати його ідеальний стан.