Глава 39

- Власто? Все гаразд? – Тадей увійшов до кімнати й побачив, що дівчина стоїть і не рухається.

- Так, майже. – Вона швиденько витерла сльози, згорнула та сховала записку в руці. Але хіба Тадей би не помітив:

- Що там? Що ти від мене приховуєш? – чоловік став напроти, лагідно доторкнувся пальцями до її обличчя та потихеньку підвів його, змушуючи поглянути на себе. – Власто, що сталося? Скажи мені, я ж бачу, в якому ти стані.

Вона чудово розуміла, що треба зрештою розповісти йому всю правду, проте цієї правди було забагато і до того ж досить бентежної правди, слова підібрати тепер стало ще складніше.

- Ти краще присядь.

У чаклуна злетіла брова:

- Власто, ти мене вже лякаєш, якщо чесно. – Тадей на мить затримався, а тоді знизав плечима й присів на її ліжко.

Вона глибоко зітхнула, зминаючи свої долоні, похапцем присіла поряд і нарешті почала непросту розповідь. Часом відьма заплющувала очі або відводила погляд, особливо, коли мова зайшла про Катерину з Давидом, її щоки нагрівалися, а бажання вкусити себе за вуста частіше виринало на поверхню. Зрозуміти реакцію Тадея було ще важче, бо він залишався непроникним та й звуку жодного не видав, аж поки дівчина не закінчила говорити. Вона розказала йому цілком все, окрім другої частини Феодориного пророцтва. Надто прозорим і непевним те передбачення їй здавалося. Навіть якщо воно й справді здійсниться, хоча Феодора ще не помилялась, і Власта з Тадеєм таки одружаться, нехай це станеться саме собою та не плутає передчасно нічиїх думок.

Чаклун продовжував мовчати, уважно вдивляючись в неї. Як збагнути, чи минеться, чи він вибухне та вирушить мститися, Власта уявлення не мала. Однак несподівано на вустах Тадея виступила усмішка, він взяв дівчину за руку та притулив до себе, вираз обличчя в нього був задумливим, але на диво спокійним:

- Знаєш, а я тішуся від того, що так сталось.

- Тобто…? – вона подумала, їй почулося.

- Я дійсно радий за Катерину. Нарешті в її житті з’явився той, хто по-справжньому кохатиме, піклуватиметься та оберігатиме. Давид – гарний чоловік, відповідальний, він – один з небагатьох, кому б я довірився, тож вважаю, їй пощастило. А дитина…, а дитина – це неймовірно. Нехай народиться і росте здоровою та щасливою.

Власта не просто розгубилася, її заціпило. Вона малювала страшні картини, де Тадей зривається з місця, знаходить Катерину та Давида, останнього взагалі вбиває, а невірну колишню зачиняє у височенній вежі, щоб ніде більше не вешталась. А натомість перед нею сидів абсолютно задоволений чаклун, який при згадці про дитинча, засяяв, наче промінь сонця, в нього аж шкіра посвітлішала.

- Ти…, ти серйозно не сердишся? – їй все ще не вірилось, що Тадей зовсім не гнівається.

- Звичайно, ні. То ти через це боялася мені зізнатись? Гадала, що я лютуватиму?

Власта не відповіла, проте за неї все сказав її погляд. Чоловік усміхнувся ще ширше:

- Ми з Катериною стали заручниками власних помилок та страху щось змінити. В нас би не вийшло побудувати відносини, хоч як не верти. Але кохання – це прекрасне почуття, пізнавши його сам, я щиро бажаю пізнати теж саме і всім іншим. – Він підсунувся й ніжно притулився до вуст дівчини всього на декілька секунд. – Хоча дехто мене добряче за нерви посмикав, так, Власто?

У відьми догори дриґом кімната перекинулася, вона і дихала через раз:

- Хто ти й куди подів невгамовного, неспроможного на поступки, чаклуна?

Тадей зареготав:

- Ти його переробила трохи.

- Чим? Тим, що поцілувала?

- Тим, що не намагалася приховати свою пристрасть.

Раніше Власта почала б якось спростовувати його слова, та після бабусиного пророцтва не знала, як тепер поводитись.

- Не розумію, чому Феодора пішла? Чим це нам допоможе?

- Напевно вона щось побачила у видінні, тому й вчинила так.

- І що робити далі?

Тадей видихнув і випростався:

- Ти кажеш, Феодора написала, що Макар вийде на зв'язок, тож, мабуть, треба дочекатися цього. А поки, повернемось до маєтку.

Власта довго не зволікала, одразу після повернення пішла до Фреї, аби все розповісти. Літавиця раділа, мов дитини, коли дізналася, що відьма нарешті розказала Тадею правду про Давида з Катериною:

- Невже! Невже можна більше не обходити його десятим шляхом?

- Ти Багнета й не обходила ніколи, не перебільшуй.

- Та таке! Знаєш, як мені ці емоційні гойдалки набридли? Дивно тільки, що я не звернула увагу на стан Феодори, може змогла б якось зарадити, чи хоча б поцікавитися, в чому річ?

Власта напружено зітхнула, вона хвилювалася за бабусю, а її листа вже десять разів потайки перечитала.

- А де подівся Віктуар? Нічого не говорив?

Фрея пустила очі під чоло:

- Той чоловік мене з розуму зведе! Це ж треба таким зачиненим з усіх боків бути. Хтозна, сказав, пішов у справах.