Глава 37

Наступні кілька годин були схожими на пункт видачі безплатних батарейок. Тільки замість батарейок відвідувачі хотіли повернути свої сили. Один за одним до родового маєтку Багнетів навідувались відьми та чаклуни в надії, що Власта поверне їм їхню магію. На територію навколо будинку вони, звичайно, потрапити не могли через захист, що встановив Тадей, однак, блукали поруч тими стежками, якими до цього прогулювалася Власта, вишукуючи можливість зустрітися з нею.

-  Вони просто так би маєток не знайшли, це Катерина їх сюди спрямовує. Хоч я і не зовсім розумію, навіщо. – Віктуар розвів руками, по черзі дивлячись на Власту і Тадея.

- Вона мститься. Це її спосіб відповісти на моє рішення.

- На яке ще рішення, Тадею? Що ти їй сказав?

- Все. Цілком все.

Власта ледь повітрям не вдавилася:

- Ти геть з глузду з’їхав?! Ти що, кинув її?!

- Розповів правду. Ти ж сама хотіла, щоб я не брехав.

- Але ж я мала на увазі нашу співпрацю щодо пошуків мисливця, а не розрив стосунків! Як ти міг так вчинити з Катериною! Що тепер з нею буде? Їй доведеться покинути магічний світ?

- Нічого їй не доведеться…

- Та як же так, Тадею?! Куди поділися твої мізки, коли ти стосунки розривав?!

Чоловік напружився, помітно, що його ця розмова починала дратувати:

- Власто, нема там стосунків і доволі давно. Хіба можна розірвати те, чого не існує? До того ж Катерина – не дурна, вона чудово бачила, що я тебе кохаю. Чи краще всім в брехні й надалі жити? Ні, вибач! Мені набридло! Мені взагалі все набридло! Я прийшов і сказав єдиній, кого дійсно покохав, що ладен обходити її стонадцятими шляхами, аби тільки вона свого призначення не позбулася! Я терплю відстань між нами, яку сам же і пообіцяв тримати, лишень би піклуватися про твою безпеку! Хоча від тебе – суцільна колюча крига, наче ти…, наче ти аж ненавидиш. Тобі не подобалось, що я чинив неправильно, тож я спробував чесно розставити крапки у всьому, а ти тепер звинувачуєш мене? Хоч на мить, Власто, хоч на одну коротеньку мить постав себе на моє місце і скажи, то що я маю робити далі?

Відьма отетеріла, всі слова раптово повилітали з голови. Тадей ледь не закипав, його м’язи так напружились, що й вени повиступали, здавалося, він зараз тут і вибухне прямо посеред кімнати.

Власта перевела подих:

- Я не ненавиджу тебе. І ніколи не ненавиділа. Гнівалась – так, але не ненавиділа. Мій дар би не відгукувався, аби це було правдою. Тобі ж відомо, як я викликаю силу зцілення та про кого думаю в такі миті. – Дівчині не дуже хотілося говорити подібні речі в присутності Віктуара, проте, аби Тадей хоч трохи вгамувався, довелось.

- Що за крики та без бійки? – до кімнати увійшов «порятунок» у вигляді Фреї. – Ого! Тут хтось такий невдоволений! Чим вони тобі вже не вгодили, Тадею?

Чаклун пронизав її злісним поглядом, однак нічого не відповів.

- До речі, а хто там тиняється на вулиці? Дивні якісь, ніби й чаклуни, а ніби й ні.

- Чаклуни. Просто з різних причин зашились без власних сил. – Помітно, що Віктуар не зовсім бажав розмовляти з Фреєю, та комусь треба було розповісти їй, в чому взагалі справа. Він швидко змалював ситуацію, залишаючись непроникним і навіть дещо беземоційним.

- З кожним днем все цікавіше й цікавіше! А звідки ж тоді ця Катерина сили взяла?

- От завітаю до неї й з’ясую, звідки.

- Ні, Тадею, стій! – не встиг чоловік і кроку зробити, як шлях йому перегородила Власта. – Ти їй ще щось заподієш. Або вона тобі. Краще я.

У Багнета вигнулася брова:

- Жартуєш? Ти справді думаєш, що я тебе саму до Катерини відпущу? Гадаєш, вона тобі нашкодити не захоче? А про мисливця ти часом не забула? І чути нічого не бажаю!

- Я не сама до неї вирушу, Фрея піде зі мною.

Літавиця аж долонями ляснула:

- Залюбки! Подивимось на ваше диво-дивне.

Тадей дихав нервово, його вилиці звично стискалися, що свідчило про буревій, який носився зараз всередині чаклуна.

Несподівано Власта доторкнулася до його плеча:

- Ти маєш хоч трохи вірити в мене. Я – не безпорадна і не безпомічна. Дозволь мені з нею поговорити, просто дочекайся і все.

Чоловік зиркнув на тендітну руку на своєму плечі, помітно було, що Багнета майже розривало на шматки від сумнівів, проте Власта могла знайти слова, які часто не залишали йому вибору.

Так, власне, сталося і цього разу. Молода відьма таки виборола можливість самотужки поговорити з Катериною, хоча острах, що він примчить слідом за нею, супроводжував аж до будинку, в якому тепер ображена колишня мешкала сама.

Власта легенько постукала у двері, за що отримала від Фреї порцію глузування. Однак господарка не змусила довго на себе чекати, відчинила, пронизала обох гостей зверхнім поглядом, загадково усміхнулася і прочинила двері ширше, тим самим запрошуючи до будинку.

На Катерині була довга лілова сорочка з мереживним декольте і сміливим розрізом аж до сідниць. На її ідеальному стані ця сорочка здавалася ще розкішнішою, підкреслюючи всі окраси жіночого тіла. Власта вкотре подумки себе запитала, як Тадей міг не закохатися в Катерину? Адже вона – надзвичайно гарна та вишукана жінка.