Глава 35

Відьма вже зцілювала Тадея, але минулого разу рана була не настільки серйозною, Захар досить вправно володів клинком або ж ретельно готувався, тому що кинджал пройшов зовсім близько до серця. Багнет втрачав багато крові, руки Власти, її одежа, навіть кінчики волосся – все насичувалося багряним кольором.

- Не заплющуй очей! Чуєш?! Не смій заплющувати очей! – дівчина розуміла, якщо Тадей засне, вороття вже не буде, тоді лише повернення до минулого, проте, якщо дар вчасно не спрацює…, Власта навіть думати про це не хотіла. – Я зараз. Я зараз, почекай! – через шок і страх, що пронизували кожну її клітинку, вона не могла нормально зосередитися, жах від того, що відьма не впорається, ніби скував всю магію, що в ній текла.

- Я не дам йому заснути, а ти зцілюй! – Феодора присіла поруч, декілька раз ляснувши Тадея по шоках.

- Намагаюся, але… не виходить… Бабусю, чому не виходить?! – відчай огорнув з такою силою, що Власті стало замало повітря, їй почало здаватися, наче вона задихається, руки та ноги німіли, холод повз по шкірі, змушуючи її чимдуж тремтіти.

- Здається, в неї панічний напад. Хіба у відьом таке буває? – Фрея стояла поряд та приголомшливо дивилася на Власту і блідо-синього Тадея, який почав кашляти кров’ю, що розтікалася по колінах дівчини.

- Вона – жива істота, а не залізна! – Віктуар огризнувся літавиці, а тоді помітив, що спільник Захара починає поволі рухатися. Чаклун одразу ж кинувся до нього. Фрея поквапилась за ним:

- Прикрию тебе, бо ще проґавиш щось.

- Власто, послухай! Послухай, дитинко! – Феодора схопила її за одне плече та смикнула. – Не думай зараз ні про що. Вимкни реальність. Уявляй лише Тадея. Тільки його. Не думай, що тобі треба зцілити, а просто згадай, як ви вперше зустрілися, почуй свої почуття, почуй те, що живе у твоєму серці. – Жінка усміхнулася так, немов була впевненою в тому, що у Власти вийде. Але ж якби ця впевненість так швидко передалася і її вихованиці. Однак відьма закивала головою та заплющила очі, намагаючись все відпустити. Все, окрім своїх почуттів до Тадея. Після тієї події з пансіоном вона глибоко закопала їх, змусила себе відцуратися від того, що зростало в її душі, що викликало трепет, що зігрівало.

- Найхимерніша брехня – це брехня самій собі. – Вуста дівчини прошепотіли ці слова, які вона колись промовила Макару, коли прощалася з ним, обираючи навчання магії. Зараз вона цілком пропустила їхній сенс крізь себе. Як їй не хотілось того визнавати, але потяг до Тадея лише притупився, не зник, він, ніби причаївся, очікуючи, коли Власта перетвориться на суцільний оголений нерв. Молода відьма відчайдушно шукала джерело власної рятівної магії всередині, пригадуючи їхню першу зустріч, перше торкання, перший поцілунок. Тоді в бібліотеці, чоловік мало з розуму її не звів своїми пестощами, вона забувала про час і всі обставини, коли Тадей ховав дівчину в міцних обіймах. Раціональність, логіка, усвідомленість, здоровий глузд – все це чомусь випаровувалось, коли чаклун знаходився поряд. І Власті вдалося знайти ці відчуття в собі, вона схопилась та занурилась в них з головою, а по руках нарешті побігло цілюще тепло. З долонь вирвалося червоне сяйво, воно оповило Тадея, шукаючи кожну його рану, а тоді з усією потужністю увійшло в ту, яка продовжувала вивергати гарячу кров.

Цього разу Власті знадобилося більше часу і сил на зцілення, вона знала, що майже втратила Багнета, але проганяла ці думки геть, як тільки могла. За хвилину він розплющив очі та підхопився, напружено й хрипко вдихаючи повітря. Тадей був розгубленим, чоловік поглянув на свою рану, де залишилася тільки світла тоненька смужка, а потім на Власту.

- Ти…, ти знову мене врятувала..., – він промовив це досить здивовано, наче відьма вчинила б якось інакше. Тадей повільно зітхнув, – я у вічному боргу перед тобою, Власто.

- Рідко погоджуюсь, але тут ти маєш рацію. – Феодора неочікувано підсумувала, перервавши застиглий погляд між Властою і Тадеєм, які, немов забули, що вони тут не одні. Відьма підвелася та неспішно попрямувала до маєтку, зупинившись коло вкрай збентеженого Давида, вона хотіла покласти руку йому на плече й покликати разом з собою, однак хлопець несподівано розвернувся і пішов геть.

- Пробач, Власто. Це – моя провина, я не думав, що Захар спроможеться на подібне. Так, те, що я вчинив з його пансіоном, неприйнятно, але, щоб ми не робили, смерті один одному ніколи не бажали. Принаймні дотепер.

Власта й сама нарешті змогла перевести подих, який поки що тремтів:

- Ніхто не думав, Тадею. Я була впевнена, що Захар налякати тебе хоче, аж ніяк не вбити. Хоча дивно, він розумів, що я тебе все одно зцілю, сам про це ж і сказав.

Тадей ледь помітно усміхнувся:

- І тому встромив кинджал майже прямо в серце? – чоловік покрутив головою, – він просто схибив, Власто. Знаючи, що повернення в часі ти лише опановуєш, це був би для нього чудовий шанс позбутися мене назавжди.

Відьма здригнулася від цих слів. Найстрашніше, що Тадей цілком може мати рацію. Цілком.

Чаклун підвівся і допоміг підвестися Власті. До них якраз підійшли Віктуар з Фреєю, що тримали за руки спільника Захара, якого той зрадницьки тут покинув.

- Однак хтось розпатякав Захару, де ми. – Тадей неспішно мазнув поглядом по чоловіку, від чого він вмить побілів. – Відібрав у тебе сили, а ти все одно пхаєшся туди, куди не можна. Знаєш, а я хотів тобі їх повернути згодом, проте, більше не хочу. – Треба було бачити, як боязко дивився на нього непроханий гість, тут і без емпатичних здібностей Фреї видно його страх перед Тадеєм. Власті самій лячно стало, аби чаклун незнайомця взагалі зараз не вбив.