Глава 34

Власта мовчки дивилася, як за вікном автівки пробігали дерева, зарослі та, вкриті зеленою травою, стежки. Їй самій не вірилося, що вона прямує до родового маєтку Тадея, де вони своїм невеличким таємним товариством мешкатимуть всі разом… невідомо скільки. Особливо незвично було те, що Феодора одразу погодилась. Власта хвилювалася за неї, відьма повернулась сама не своя, майже нічого не говорила, перебуваючи у глибоких бурхливих роздумах, на всі запитання просто байдуже кивала головою. Дівчина почувалася винною, бо це ж через її прохання бабуся зустріла того негідника, що покинув колись за молодих часів. Хоча, хто б міг про таке подумати.

Вони прямували на двох автівках: Власта і Феодора разом з Тадеєм, а Фрея та Давид – з Віктуаром. Відьму непокоїв і Давид, напевно через витівку Тадея з пансіоном, де хлопець нарешті відчув цінність своїх сил, з’явилася помітна ненависть до наймогутнішого чаклуна, яким донедавна друг відверто захоплювався. Якби оце їхнє проживання гуртом не наробило справ. Фрея та Віктуар ніяк не знайдуть спільної мови, Тадей та Давид на межі серйозної сварки, Феодора – на себе не схожа, не звертає ні на кого уваги, а Власта – бажана здобич для мисливця. Звісно, якщо Тадей не відбере сили… На цьому дівчина застигла… Вона ще нікому не говорила про свої сумніви, які народилися після того, як чаклун запропонував перетворити саме його на приманку. 

Річ у тім, що з одного боку Власта звичайно не бажала залишатися без магії. Тільки сама думка про те, що Тадей забере її дар, викликала заціпеніння. Це ж, ніби частинку себе віддати. Проте з іншого боку, на обрії замайорів чи не єдиний шанс знову повернутися до минулого життя, де б Власта могла жити, як хочеться в першу чергу їй, могла б викладати в університеті, бувати серед людей, не остерігаючись пильних поглядів та підступних запитань. Вона б не переймалася більше через мисливця, навіть, якщо вони його не здолають, оскільки без сил стала б йому зовсім не цікавою. Її ніхто не називав би коханкою, адже чужий чоловік поклав на неї око, а потім руку, а потім і сам ледь не зліз. Власта махнула головою, цієї миті всередині неприємно стиснулося. Попрощатись із магією – означало попрощатись і з Тадеєм Багнетом. Коли між ними стануть різні світи, вони точно між ними не перетинатимуться… На очі навернулися сльози, сльози розгубленості, бо дівчина зовсім не знала і не розуміла, як їй тепер вчинити.

- Приїхали. – Тадей зупинився біля кам’яної будівлі, схожої на гараж. Власта не встигла й помітити, як вони опинилися на місці. Вона глибоко видихнула і вийшла слідом за Феодорою на вулицю.

Родовий маєток Багнетів виглядав досить велично, хоч за розмірами він був набагато меншим, ніж той, де мешкають Тадей і Катерина нині. Маєток знаходився прямісінько на пагорбі, звідси весь ліс, як на долоні. Трохи далі виднілося місто, можна сказати, з висоти пташиного польоту. Старенький кований паркан, стежки, обабіч яких росла папороть, неймовірно чисте повітря і садочок, звідки лунав спів зозулі. Власта роздивлялася все навкруги, затамовуючи подих і зовсім не розуміючи, чому Тадей не мешкає тут? Серед цієї краси?

Автівка Віктуара теж зупинилася, першою з неї звичайно вийшла Фрея та склала руки в боки, озираючись навколо:

- Знаєш, мило. – Вона декілька раз кивнула. – Я собі уявляла стародавній замок зі скрипучими сходами, але так теж годиться.

- Прошу, проходьте. – Тадей пропустив повз вух слова жінки, або, може, вдав, що пропустив. Чаклун відчинив вхідні двері та відійшов, запрошуючи рукою своїх неочікуваних гостей. – Ви ладні обирати кімнати, що вам до душі. Кухня – на першому поверсі праворуч.

- А світлини маленького Багнетика ми тут теж побачимо? – Фрея кусала Тадея, давши Віктуару перепочинок. Ох, і полюбляла вона це діло. Їй і життєві чоловічі сили випивати не треба було, вона їх своїми жартиками гострими доводила.

- Ні, вони досить небезпечні для літавиць. Є повір’я таке, що коли в прадавньому маєтку починають пхати носа, куди не варто, то по цьому ж носу й отримують потім. – Тадей, звісно, не Віктуар, тут досвіду вистачало гідно відповісти.

Проте Власті їх слухати зовсім не хотілося. Вона взяла свою невеличку сумочку, бо всі речі Багнет спалив разом із пансіоном, і пішла нагору, аби обрати собі кімнату. Дівчина підіймалася і підіймалася сходами, роздумуючи, куди б їй краще звернути, щоб ніхто не турбував, аж поки не дійшла майже до горища. Вона здогадалася про це, оскільки прямо перед нею плелись гвинтові сходи. Тут була всього одна кімната з відчиненими дверима, Власта зиркнула туди й неспішно увійшла всередину. Кімната виявилась досить просторою, затишною і світлою. Якась особлива атмосфера панувала навкруги, що викликала в душі тепло. Можливо, вся справа у кавових відтінках, що тут переважно панували, можливо, у широкому ліжку з балдахінами, а, можливо, у краєвиді за вікном, який Власта одразу помітила. Тадей дозволив обирати будь-яку кімнату, тож відьма вирішила зупинитися саме на цій. Заодно ніхто їй і не заважатиме, адже на цьому поверсі вона мешкатиме одна.

- Сподобалось тут? – коло дверей несподівано з’явився Багнет та змусив усмішку дівчини зникнути.

- Так. Чудова кімната з мальовничими краєвидами. Я б хотіла її обрати. Ти ж нічого не маєш проти, якщо я в ній залишусь?

Куточки вуст Тадея легенько смикнулися, він сховав руки за спину, а голову дещо нахилив:

- Здається, у нас таки набагато більше схожого, ніж ти думаєш. Принаймні в смаках так точно.

- Що? Що ти маєш на увазі? – відьма геть не второпала, куди він хилить.