Глава 33

Коли Власта повернулася разом з Тадеєм до хати, Фрея гучно свиснула, Давид невдоволено стулив уста, а от Віктуар лише знизав бровою. Сам Багнет просто уважно кожного пронизав поглядом.

- А я казала, пробачить. Треба було закладатися. – Фрея зиркнула на чоловіків та змовницьки підморгнула.

- Власто, можна тебе ще на декілька слів? – Тадей знову пішов на вулицю, граючись точеними вилицями.

Дівчина спантеличено махнула руками, та попленталась слідом за ним.

- Ти впевнена щодо своєї нової подруги? Літавиці – не люди, Власто, і навіть не відьми, це – містичні істоти, довіряти їм небезпечно.

- Я вже засвоїла урок і тепер взагалі нікому не довіряю. Однак Фрея – не становить загрози, і для чоловіків в тому числі. Можеш не перейматися. – Власта хотіла було вже піти, але Тадей лагідно схопив її за лікоть. – Ти серйозно вважаєш, що я за себе переймаюся? – чоловік побачив, що відьма вдихнула та затримала подих, зосереджуючись на його дотику. Тадея це дурманило, тож він забрав свою руку, аби не дозволити раптово собі чогось більшого та не зруйнувати маленький промінчик надії на нормальне спілкування між ними. 

Власта нарешті змогла видихнути, знову відчуваючи підступний струм. Коли вона припинить його відчувати? Незрозуміло. Він заважає їй тверезо мислити, ще й Тадей це помічає, а відьма зовсім не хотіла, щоб чоловік з її боку щось помічав.

- Все буде гаразд. Якщо ми триматимемося разом, гадаю, в нас вийде схопити мисливця. Тільки… ти маєш розповісти про це Катерині. І нічого пускати очі під чоло, вона повинна знати!

Тадей втомлено зітхнув і покрутив головою:

- А тобі не здається, що я і так багато для неї зробив? Ти й не уявляєш, скільки всього мені довелося витерпіти за ці роки. Повір, та ніч з Захаром – дрібничка в порівнянні з тим, як вона може винести мізки.

- Однак це не означає, що треба їй брехати. Тим паче саме через тебе ви й опинилися в такому становищі. І я зараз не про сили, які ти в Катерини забрав. Якщо вона була тобі така байдужа, навіщо ти лишався з нею? Для чого? Щоб завжди мати теплу постіль? Це – гидко, Тадею.

Обрис його обличчя вкотре загострився, помітно, що слова дівчини не просто вкололи, вони вдарили чаклуна.

- Ой-йой, Власто. Боляче. Так само боляче, як, напевно, твоєму Макару, який точно завжди відчував, що ти його насправді не кохаєш.

Крізь відьму, наче струмінь крижаної води промайнув. Буревій знову розійшовся всередині, вона хотіла відверто послати Багнета настільки далеко, наскільки їй відомо, проте несподівано задзвонив мобільний.

- Феодора…, – дівчина миттю відповіла, – слухаю, бабусю, як ти там…

- Вибач, Власто, але я повертаюсь!

Вона здригнулася та мимоволі поглянула на Тадея:

- В сенсі? Чому? Щось сталося?

- Сталося! Сталося те, що вуличками твого міста ходить той, кого я бачити не бажаю і не хочу!

Власта розгубилась, не знаючи, що й сказати.

- Твої батьки все одно збираються днями поїхати в гості до своїх друзів, навряд чи мисливець прямуватиме за ними. Тож я повертаюсь!

- Але… хто тебе так наполохав? Кого ти там зустріла? Не розумію.

Феодора якийсь час мовчала, однак потім відповіла таким суворим голосом, якого Власта й не чула від неї ніколи:

- Декого з минулого. Декого, надто ненависного мені. Декого, хто мало не зруйнував мого життя. – Навіть на відстані відчувався біль від скреготу в її душі. Здавалося, вона й слів цих промовляти взагалі не хотіла. – Тому завтра буду вдома. Сподіваюсь, хату свою впізнаю.

Феодора від’єдналася, а Власта продовжувала з розтуленими вустами стояти на одному місці, майже зовсім не рухаючись.

- Що? Що вже там таке? – звичайно, Тадей все чув, проте вирішив не нагнітати й без того розпалену атмосферу.

Дівчина оговталась завдяки його запитанню та нашвидкуруч переповіла те, що сказала Феодора.

- Це ж, мабуть, той покидьок, що її покинув. Я думав, негідника давно нема.

- Напевно…, просто не віриться, що вони могли зустрітися в місті.

- Значить, повинні були.

Власта скептично на нього зиркнула:

- Тільки не кажи, що віриш в долю?

Чоловік наблизився і лише куточками вуст усміхнувсь:

- З тобою повіриш, в що завгодно.

Феодора не думала, куди вона прямує, просто йшла вперед, не обертаючись. Серце вистрибувало назовні, а думки сплелись в один клубок. Як це відбулося? Чому саме зараз? Стільки років… Стільки води в річці спливло. Відьма підвела голову та побачила вивіску з яскравою філіжанкою кави, яка запрошувала до невеличкої кав’ярні. Жіночка вирішила пригоститися, аби хоч трохи опанувати себе та свої бентежні роздуми.

Всередині виявилося досить затишно і мило: на стінах висіли різноманітні постери, які розповідали цікаві факти та історії про каву, у повітрі відчувався запашний аромат свіжозмелених зерен, а навкруги грала приємна легка мелодія, що налаштовувала на відповідний настрій.