Глава 29

Вона дивилася на аркуш паперу із зображенням її Макара. Хлопець сидів за столом, здійнявши над ним руки, вуста його були розтулені, наче він щось промовляв, а погляд зосереджений. У чаклуна вийшло майстерно зобразити не лише самого хлопця, його емоції теж вдалося передати майже ідеально.

Власта не могла нормально вдихнути, всередині все заніміло. Дівчина не вірила власним очам! Дивний жар минув так само неочікувано, як і розпочався, лише крапельки поту на шкірі нагадували про те, що тільки-но сталося.

- Як же це? Ні, Макар, він…, він…, – сльози полилися, перш ніж відьма встигла договорити, виплескуючи назовні шалене потрясіння. Їй здавалося, що все відбувається не з нею або ж, що то взагалі – просто сон. Власта навіть думки такої допустити не могла, що хлопець, за якого вона колись збиралася заміж, бажає її смерті…

- А хто такий у нас Макар? Хоч не брат?

- Ні. Колишній наречений. – Давид відповів чаклуну за Власту, бо навряд вона б щось зараз промовила.

Віктуар стиснув її плече, змушуючи поглянути на нього:

- Пам’ятаєш, я говорив, що мисливець може використовувати когось з твоїх близьких? Не поспішай Макара звинувачувати, поки ми не дізнаємося правди. Опануй себе, Власто. Мені треба, щоб ти все розповіла про нього.

- Я зроблю чаю, він заспокоїть трохи. – Давид був червоним, як рак. Він відчував страшенний сором за те, що накинувся на подругу з дурнуватими звинуваченнями, зовсім забувши, в якій небезпеці вона знаходилася. Ще й з Катериною порівняв…, напевно, це вдарило болісніше, ніж та магія, що намагалася зламати її захист.

До тями Власта прийшла досить швидко, адже були справи набагато важливіші за її хвилювання. Дівчина все розповіла Віктуару, а тоді зателефонувала Феодорі. Добре, що відьма, як і просила її вихованиця, взяла мобільний з собою, що можна вважати найбільш поступливим вчинком з часів їхнього знайомства. Виявляється, бабусі вдома не було, вона традиційно вирушила за травами до лісу, але зранку бачила Макара, дала йому завдання, щоб виконав до її повернення, хлопець поводився, як зазвичай, нічого нового Феодора не помітила. Власта нашвидкуруч переповіла все, що сталося, і повідомила, що збирається зараз же приїхати.

- Я відвезу. До того ж тобі може знадобитися допомога. – Віктуар підійшов до стола та дістав звідти справжній кинджал.

У Власти очі злізли на чоло:

- Ти що збираєшся робити? Ти ж не…, не вб’єш Макара, так?!

- А якщо це не Макар? Якщо ним керує мисливець або, то він і є, просто у подобі твого колишнього нареченого?

Мороз шкірою промайнув від почутого. Власта ще не звикла до тієї думки, що Макар взагалі якось причетний до всього цього, хоч і несподівана поява у нього сил давно змушувала замислитися.

- Я теж поїду з вами. – Обличчя Давида нарешті повернуло свій звичний колір. – Хочу… бути поряд. – Останні два слова він промовив ледь чутно, опустивши погляд, помітно, що його все ще гризе через свою нещодавню поведінку.

Так і зробили. Автівку Віктуар залишив трохи далі від хатини Феодори, щоб Макар нічого не почув. Вони попрямували пішки, ступаючи так тихо, наче детективи. Вхідні двері були відчиненими, а в самій хати – ані звуку.

Власта повільно крокувала вперед, Віктуар не відставав, тримаючи руки напоготові, а Давид залишився у дворі, щоб пильнувати й там.

Дівчина неспішно підійшла до тимчасової кімнати Макара та обережно потягнула за ручку дверей. В ній все аж стиснулося від напруження, вона до пуття не знала, чого очікувати. Що скаже хлопцю, коли побачить його? Як взагалі з ним після всього можна розмовляти? В ніс одразу вдарив неприємний сморід, проте самого Макара в кімнаті не було…

- Втік! – Віктуар миттєво ковзнув повз дівчини й підскочив до відчиненого настіж вікна. – Хвилин за десять до нас. – Чоловік підійшов до столу, на якому робилося бозна-що.

- Звідки ти знаєш? – Власта теж наблизилася, прикриваючи рукою ніс.

- Свічки ще теплі, він загасив їх нещодавно.

Вона опустила погляд на стіл і її брови стрибнули вгору, таких ритуалів дівчина ще ніде не зустрічала, хоч перечитала вже купу магічної літератури: намальовані якимсь чорним порошком символи, червоні нитки, що простягалися в різні кути столу, порожня шкаралупа яєць, щось схоже на зміїну шкіру, коло якої тліло дещо незрозуміле та смердюче. Але найголовніше – кров, що майже загусла, нею також прямісінько посеред столу був намальований дивний символ, а неподалік валялася порожня маленька пляшечка, здається, саме з-під цієї ж крові. Макар, наче наспіх все робив.

- А от і відповідь, мабуть.

Власта смикнулася та поглянула на Віктуара, вигляд він мав досить задумливий.

- Відповідь, на яке запитання?

Несподівано чоловік дістав кинджал:

- Ти не проти дати краплю своєї крові, аби вже остаточно переконатися щодо зв’язку декого з мисливцем?

Крізь неї промайнула полум’яна хвиля, вона й Давида не одразу помітила, що до них підійшов.

- Так. Звісно. – Відьма простягнула свою руку, очікуючи геть неприємного проколу.

- Не хвилюйся, я лагідно. – Віктуар так швидко занурив кінчик леза у шкіру Власти, що вона й зойкнути не встигла, як на пальці з’явилася маленька червона крапелька.