Глава 28

Власта лише набрала в легені повітря, але так нічого і не промовила. Вона розуміла, що має на увазі Віктуар, його кохана загинула й тепер він живе самою тільки помстою, замкнувши від усіх двері своєї душі на купу замків. А щодо Тадея…, напевно, чаклун говорив про його невирішену ситуацію з Катериною, вони обоє заручники своїх емоційних, поспішних, минулих вчинків, тож поки щасливе майбутнє кожного з них під питанням.

Аби ще це не впливало на майбутнє Власти. Вона знову згадала, як Тадей загадково зник, але швидко прогнала непрохані думки, помотавши головою.

- Готово. – Віктуар закрив футляр. – Тепер ти під наглядом моєї магії, тож Вілені та її недолугим подружкам нічого не світить.

- Дякую. – Власта поглянула на свою руку, руна вийшла дійсно гарною, наче прадавній символ, які знаходили в таємничих рукописах чи ж малювали на справжніх піратських мапах. – Ніби все життя тут і була.

Віктуар кивнув, а тоді заховав набір для малювання рун назад до шухляди.

- Ти говорив минулого разу, що тобі відомо багато чого про мисливця і ти можеш мені це розповісти. – Дівчина вирішила не відкладати на потім, що важливо для неї зараз.

- Звісно. Домовленість – є домовленість. – Чоловік присів на своє крісло та провів пальцями по коричневому записнику. – Перш за все, я хочу, аби ти знала, що мисливець – не один з наймогутніших, як більшість вважає. Ні, він звичайний чаклун, який просто порушує всі закони та правила, використовуючи заборонену магію. Саме тому його так складно впіймати чи відстежити, наймогутніші – як на долоні майже, про них обов’язково говорять, а серед звичайних – спробуй знайди. І займатися своїми ганебними справами він почав ледь не змалечку, адже щоб опанувати ті ритуали, які він опанував, потрібен час.

- Це хоч чоловік чи може навіть жінка в подобі чоловіка?

- Слушне запитання, молодець. Але це дійсно чоловік, я зміг прочитати його енергію на біополі…, на залишках біополя Юліани. – Як Віктуар не намагався це приховати, але йому боліло, боліло та пекло.

- Його хтось міг навчати?

- Звичайно. Знаєш, скільки мисливців ми вже знищили, до речі, велика дяка за це Багнету та його виключним силам. Але, зрозуміло, що охочих владу здобути вистачає. Не всі з них відбирають сили, дехто шпигує, дехто просто намагається втертися в довіру до наймогутніших, вони не становлять такої небезпеки, як ті, хто проводять ритуали.

Власта знітилася:

- Тоді, виходить, мисливцями взагалі може бути хто завгодно?

Віктуар хитро усміхнувся у відповідь:

- Якщо не знайти одну важливу спільну рису для них. – В його погляді спалахнули знайомі завзяті вогники. – Бачиш, володарі стихії вогню мають непогані емпатичні здібності, ми вміємо відчувати емоційний стан інших, бо з пелюшок вчимося керувати власним. Наша стихія – найнебезпечніша, адже навіть маленька іскорка може натворити багато чого. Так от мисливці, Власто, ніколи не відчувають спокою, вони завжди наближені до межі. Це їх і видає. Тому заволодіти силами майстра стихії вогню для них – ласий шматочок. – Віктуар хотів продовжити, однак відьма його перебила:

- Почекай…, – в неї перехопило подих. – То ось чому ти чекаєш мисливця тут, чому впевнений, що він повернеться…, ти використовуєш себе як приманку для нього?!

Віктуар на мить опустив очі та знову усміхнувся, а коли поглянув на дівчину, в них вже палало потужне полум’я:

- Так. Краще його зустріне той, хто буде готовим до цієї зустрічі.

Між ними нависла тиша, Власта не знала, що на це відповісти. Проте чоловік порушив мовчання першим:

- Не зациклюйся на цьому. То вже цілком мої справи. А ти повинна ще дещо важливе дізнатись: мисливець, який намагався застосувати на тобі «втручання», використовує когось з твоїх знайомих. І як це не неприємно чути, але так, Власто, під підозрою геть усі, навіть я. Ми можемо самі того не усвідомлювати, тут мова не тільки про магію, розумієш? Тому будь обережною завжди. Це його почерк, я досліджував кроки тієї мерзоти декілька років, скрізь, де він виявлявся, використовував для своєї мети інших. Та можу тобі сказати стовідсотково, що коли ми здогадаємося, як він здобув твою кров для «втручання», одразу його знайдемо.

Власта трохи отетеріла, вона поки не збагнула, зраділа почутому чи навпаки, ще більше засмутилася? Їй так вже набридло когось підозрювати, а, виявляється, це тільки початок…

Ранок. Знову чудовий сонячний ранок. Власта так сильно їх любила. Однак не тепер, коли мусить вдавати те, чого насправді нема. Вона стояла напроти дзеркала та мовчки дивилася на своє відображення. Іноді їй так гидко самій від себе ставало, що сльози з’являлися просто від гніву. На кого дівчина перетворилася у цьому магічному світі? На кого? На брехуху? Яка задля того, щоб їй дали спокій, грає у симпатію! Власта помотала головою:

- Краще ганьба від такого, ніж образи Катерини та осуд інших. – Відьма промовила досить твердо, ніби переконуючи власне «Я» у своїй правоті. Вона видихнула та попрямувала до садка, де на неї чекало ранкове побачення з кавою та Захаром.

Минув майже тиждень після їхньої з Віктуаром домовленості. Власта щодня проводила якийсь час з власником пансіону, намагаючись не думати, для чого це насправді робить. Хоча з Захаром не так вже й кепсько було. Коли вони почали більше спілкуватися, відьма побачила, як він старався вгодити їй, пурхав навколо неї, як метелик навколо квітки. І в його погляді дійсно відчувалася неабияка симпатія, що Вілену, яка це миттєво підмічала, доводило ледь не до сказу. Власта переймалася, вона не хотіла, аби дівчина страждала, однак Віктуар наполягав, що все йде за планом, почуттів сестри до Захара треба позбутися назовсім.