Глава 27

Дівчина уважно придивлялася до Катерини, чи не жартує вона, чи не перевіряє її, але та виглядала цілком серйозно, окрім загадкової усмішки, що ледь торкалася соковитих вуст жінки.

- Вибач, проте я не зовсім розумію, що ти маєш на увазі? В мене дар зцілювати, я не можу повертати чужі сили.

- Так, але можеш повертатися у часі.

- Знову ж таки, аби зцілити. І то лише, коли хтось знаходиться в смертельній небезпеці. – Вона не розуміла, куди хилить жінка. Що там таке переконливе в її уяві виникло?

Катерина примружилась та завела голову:

- Скажи, Власто, а скільки разів ти вже поверталася в минуле?

Відьма запнулась, їй не хотілося говорити, що дар всього один неконтрольований раз відсилав у ту мить, коли її допомога була конче потрібна. Та Катерина все й так збагнула:

- Бачу, що небагато. Проте, гадаю, це не стане на заваді. – Жінка розвернулася і несподівано підійшла до вікна. – Тобі ж відомо, яка небезпека загрожує тому, в кого відібрали сили? – Катерина знову поглянула на Власту. – Смерть. На нього може чекати смерть. Але в зрівнянні з тим, що відчуваєш, коли залишаєшся без магії, то пусте.

Власта й сама, наче доторкнулась до тієї порожнечі, в якій Катерина постійно жила. Це, ніби темна прохолодна кімната, в якій немає зовсім нічого, окрім тебе. Вона співчувала, справді співчувала їй, проте не знала, як дати те, що жінка хоче.

- Я не переповідатиму, що сталося зі мною через некерований гнів Тадея, впевнена, тобі й це чудово відомо. Пліток наша спільнота не полишена. Я здогадуюся, які в тебе думки, ти хочеш сказати, що зцілюєш тільки фізично. Однак вважаю, що позбавлення сил – така сама травма, рана і загроза, яка теж піддається зціленню. – Катерина підійшла та провела по Власті чіпким поглядом. – Я хочу, аби ти повернулася до тієї миті, коли Тадей майже вчинив невиправне, та не дозволила йому цього зробити. Власто, – жінка обхопила її плечі та глибоко зазирнула в очі, –  ти маєш запобігти застосуванню його дару і тоді мої сили залишаться зі мною. Розумієш? Вони залишаться зі мною!

У дівчини шкірою побігли мурахи, Катерина виглядала так, ніби трохи несповна розуму. Її зіниці збільшилися, обличчя охопило напруження, а дихання переривалося, наче хтось його тимчасово вимикав. Невже вона й справді втратила здоровий глузд через відсутність сил?

Власта неспішно відійшла, змушуючи жінку прибрати від неї свої руки:

- Перепрошую, але ти говориш про нездійсненні речі. Я ще раз повторюю, що зцілюю тіло, джерело твоїх сил я не здатна полагодити. Та й дар не поверне мене, адже ти – ціла й неушкоджена. Смерть – це радше виключення, ніж постійний наслідок позбавлення здібностей, гадаю, вона тобі все ж не загрожувала. І навіть якби я могла допомогти, просто не знаю, як, контроль над переміщеннями мені ще треба опановувати. Тому я не зможу зарадити твоїй проблемі, ще раз пробач.

Катерина застигла, а потім якось недобре усміхнулася:

- А мені розповідали, що ти більш чуйна. – Вона нахилила голову набік, з’їдаючи поглядом, ніби змія, що хоче загіпнозувати. – Звичайно, тобі не зрозуміти цього, ти не уявляєш, як воно належати до історичного чаклунського роду, але не мати того, чим він і відомий. Ти – людина…

- Я – відьма. – Власта миттєво перебила її. – І ти прийшла до мене, як до відьми, бажаючи скористатися моїм даром. Крім того, тобі теж відомо, що я в магічному світі лише третій рік, але змогла навчитися, призвичаїтися та увійти до нього, зростаючи при цьому зовсім в інших умовах. Чи на твою думку мені просто було? Ні, геть непросто. І аж дотепер. Проте я тут. Я звикла до свого нового буття. Тож вважаю, що і ти можеш звикнути до світу людей. Повір, там теж можна знайти себе.

Катерина довго дивилась, а тоді як розрегочеться на всю кімнату, хоча, мабуть, її сміх чув майже весь пансіон.

- О, ти помиляєшся. – Вона несподівано зупинилась. ­– Ти геть нічого не знаєш про нашу спільноту та й про більшість з нас теж. Але незабаром дізнаєшся. І це тобі не сподобається, гарантую. Ой, Власто! Мені говорили, що ти наївна, однак тут річ зовсім не в наївності. В тебе заплющені очі. Зовсім. Тож кожний крок твій – невпевнений, бо всюди, куди ти йдеш, суцільна невідомість. Проте я тобі пропоную розплющитися. Допоможи мені з моїми силами й наступного свята сидітимеш за одним столом з наймогутнішими. Обіцяю. Ти ж не збираєшся в цьому пансіоні до скону бути? Правда ж?

Зверхність та пихатість Катерини справді не знає меж. Вона нікого й нічого не поважає, образила справу життя Захара, хоча вони товаришують. На жаль, втрата сил ніяк не посунула корону на її голові.

- Мені подобається пансіон, це – хороша робота. Мене нагородили даром, щоб я рятувала життя, а не хизувалася своїми вміннями. А в тому, що з тобою сталося, є і твоя вина також. Можливо, варто замислитися над своїм життям?

- Що? Ти мені будеш радити замислитися над своїм життям? – Катерина дивилася так, наче Власта неймовірну дурню бовкнула.

- Не буду, я вже порадила.

Жінка припинила шкіритися та пронизала крижаним поглядом:

- Тобто ти відмовляєшся від моєї пропозиції?

- Вибач, але я справді не зможу тобі допомогти, навіть якби й хотіла.

Катерина декілька раз кивнула та відійшла до ліжка. Вона якийсь час просто роздивлялася, хоч і незрозуміло, що хотіла там розгледіти, а тоді повернулась та з підступом промовила: