Глава 24

В кімнаті було чути напружене дихання. До того ж геть усіх, хто в ній знаходився. Власта просто впивалася в Макара очима, який виглядав настільки приголомшеним, що хапав ротом повітря, але промовити нічого не міг.

- Тобі питання поставили, відповідай! – сталевий голос Тадея змусив молоду відьму здригнутися. Вона чудово розуміла, що його гнів набирає обертів, а в цій ситуації – то нікому не на користь.

Несподівано Макар поглянув на свої руки, затремтів, а потім обхопив ними обличчя, крикнув і гепнувся на диван. Хлопець рвав на собі волосся, вкриваючи себе останніми словами, хоча до цього не лаявся взагалі. Власта одразу було кинулася до нього, проте її за руку схопив Тадей:

- Ні! Ти що, не бачиш, він – небезпечний.

- Макар ненавмисно, і ти про це знаєш. – Вона смикнула плечем, проте чоловік не відпустив.

- Не треба до нього наближатися.

Власта насупилася, в її очах спалахнула злість. Тадей знову вирішував за неї, знову не давав і кроку без його схвалення ступити. Вона вкотре смикнулася, та він продовжував тримати, наполегливо помотавши головою.

- Тадею, забери від неї руки. Це моя хата і поки я тут вирішуватиму, кому й що можна. – Феодора промовила настільки безкомпромісно, ніби притиснула цим чоловіка до стіни.

Дівчина швидко скористувалася послабленням його уваги до неї, звільнилась та нарешті підскочила до Макара. Вона присіла поруч, повільно й обережно прибираючи його долоні від обличчя, в очах хлопця стояли сльози.

- Я не хотів, Власто! Присягаюся! Я не хотів!

- Тихо-тихо. – Вона погладила його за щоку. – Я знаю, Макаре. Я знаю, що ти ніколи навмисно не заподієш мені шкоди. – У відьми краялося серце від його стану. Вона раніше ніколи не бачила Макара таким розтоптаним, в добре знайомому погляді намалювалася глибока безвихідь, хлопець не розумів, що з ним відбувається. Зовсім не розумів. Як і Власта не розуміла, коли її сили теж несподівано прокинулися три роки тому. Тож вона чудово уявляла, що він зараз відчуває. Навіть більш ніж чудово.

- Він таким розбитим прийшов до мене вчора. Його тіпало, наче хтось цього хлопця завів ключем. Розгатив тут купу всього, а потім втратив свідомість. В нього був жар, тож довелося підлікувати трохи. А коли отямився, чомусь нічого не пам’ятав. Пам'ять повернулася до нього лише згодом. Відстежити джерело сил мені не вдалося, тому я покликала тебе, дитинко, бо ти Макара краще знаєш.

- Ну, чого ж, гарний задум. От якраз і перевірили б, чи встигла магія Власти зцілити її після застосування своїх здібностей цим... Макаром!

- Ой, Багнете, облиш набивати собі вартість! Ти ж їй захисний камінь подарував, чи він – не такий вже й захисний?

Від слів Феодори в чаклуна очі затягло темно-синім серпанком:

- В неї навмисно ніхто не цілив! Та й кому, як не тобі, знати, що магія початківців – потужна й небезпечна! – він підійшов до жіночки, впиваючись своїм крижаним поглядом. Проте той долітав до Феодори та одразу ж ламався навпіл, наче в неї була сталева шкіра.

- От, сам же сказав, що навмисно ніхто не цілив. І про магію початківців годі мені базікати, я на тому добре знаюся, двох в цій кімнаті навчила силами своїми керувати.

У Тадея обличчя ледь палати не почало, м’язи на руках аж смикнулися, та протиставити було нічого.

Власта стиснула долоні Макара, намагаючись його заспокоїти:

- Дихай. Дихай і рахуй про себе. Тобі треба сконцентруватися на диханні. Пам’ятаєш, як я робила, коли в мене дар пробудився? Мені саме це допомагало. Нумо, разом з мною. – Дівчина неспішно вдихала та видихала, дивлячись хлопцю в очі. Він почав повторювати за нею і вже незабаром тремтіння полишило його, тіло розслабилося, а в погляді з’явилася усвідомленість.

Тадею зовсім не подобалося, що Власта поруч з Макаром. Він постійно зиркав на їхні сплетені пальці та насилу не закипав. А відьма ще й до хлопця ближче підсіла, наче навмисно провокуючи Багнета, чоловіку і доторків її до іншого вистачало.

- Макаре, тобі відомо щось про свої здібності? В тебе теж пробудився дар? – Власта розмовляла якомога спокійніше, аби тільки він знову не зірвався.

- Я не знаю. Справді. Я просто прокинувся і відчув, що зі мною щось не так. А потім почав все переміщати й трощити. Емоції огортали мене, вони так швидко змінювалися і з такою інтенсивністю впливали, що я втрачав розуміння реальності. Про магію мені більше нікого запитати, тож я прийшов сюди…

- А в тебе хтось мав яке-небудь відношення до надприродних сил? Може, хтось із пращурів?

- Ні, Власто. Не мав. Ти – перша, хто мене зі світом магії познайомив.

Дівчина зітхнула. Якби їй колись розповіли, що Макар може стати чаклуном, вона б точно в це не повірила.

- Гаразд. Я зараз поговорю з Тадеєм, може в нього вийде довідатися, звідки в тебе магія з’явилась. А ти поки бабусиного чарівного чаю випий, він швидко вгамує нерви. – Власта поглянула на Феодору, та одразу все збагнула, кліпнула й пішла наливати чай. Дівчина наблизилась до Тадея і покликала його за собою на вулицю, Макару не треба чути їхньої розмови.

- В тебе є якісь думки з приводу всього цього? – вона склала руки, й досі відчуваючи в них прохолоду через невеличкий шок, який нещодавно трапився.