Глава 22

Чоловік уважно дивився на свою рятівницю у відповідь. В його лазуритових очах палало нестримне бажання кинутися до Власти та притиснути її до себе, але він боровся з цим покликом, дівчина й так виглядала надто збентеженою.

Тиша та її глибоке напружене дихання починало його нервувати. Тадей бачив, що обличчя відьми зблідло, а погляд зробився навіть десь трохи шаленим. Він спочатку подумав, може зі зціленням щось пішло не так, але зиркнув на плече й побачив, що з ним все гаразд. Знову поглянув на неї та спробував усміхнутися:

- Вкотре ти мене рятуєш. Треба було мені тебе до себе на роботу кликати.

Проте вона не відповіла, майже ніяк не реагуючи на його слова. Чоловік помітив, що її руки тремтять, кров чаклуна на них вже засохла, але зовсім не це бентежило Власту, вона на ту кров і не дивилася взагалі. Тадей ніжно вкрив її долоні своїми:

- Ти злякалася? Пробач, що з’явився без попередження так пізно, мені треба було виграти час і бажано при цьому не померти.

Та дівчина продовжувала мовчати, вдивляючись в їхні сплетені руки. Аж раптом по її щоках покотилися сльози. Чоловіка, ніби знову проштрикнули.

- Власто, що з тобою? Чому ти плачеш? – він лагідно, самими лише кінчиками пальців витер крихітні сльозинки, приборкуючи бажання обійняти її. І тут дівчина відсахнулася від нього, наче перед нею знаходився привид.

- Вибач. – Вона випросталась та вже сама витерла свої щоки. – Гадаю, тобі краще піти. Пізно та й Захару не сподобається, якщо…, – не встигла відьма договорити, як у двері постукали.

- Власто, з тобою все добре? Я почув гуркіт і одразу прибіг з кабінету. Щось сталося? – звичайно, Захар стояв вже на порозі, хоча бачити його Власті зараз кортіло в останню чергу.

М’язи у Тадея миттєво напружилися, він виглядав настільки розлюченим, що здавалося, ось-ось не втримається, вискочить до коридору та знову викине Захара з вікна. Однак Власта швидко його осмикнула, промовляючи пошепки, щоб той брехун  за дверима нічого не почув.

- Тихо! Сиди мовчки й навіть не рухайся!

- А може мені ще й не дихати?

- Тсс! – дівчина приклала палець до вуст, пронизуючи Тадея грізним поглядом. А далі видихнула та якомога спокійніше відповіла Захару, – все гаразд, не переймайся, трохи не впоралась з… шафою. – Дурне виправдання, але іншого їй на думку не спало.

- З шафою? – Захар ненадовго замовк. – А що ти вночі робиш з шафою?

- А дійсно, що? – у Тадея підстрибнула одна брова, він аж з’їдав Власту очима, яка спантеличено переминалася з ноги на ногу. – Скажи, коханця тут ховаєш.

Та дівчина махнула на Багнета рукою.

- Просто хотіла її пересунути. Не хвилюйся, все добре, я вже лягаю відпочивати. На добраніч. – Вона сподівалася, він повірить і відчепиться, якийсь час чоловік справді мовчав, а потім зовсім неочікувано промовив:

- Власто, відчини двері.

У відьми шкірою мурахи побігли, і що далі вигадувати? Якби вона не навигадувалась, що Захар зрештою сам увійде та побачить на власні очі її несподіваного нічного гостя. Добре, що в нього ключа нема. Чи, може, є?

Тадей підвівся, під світлом лампи міцний рельєф його стану змусив Власту затамувати подих. Широкі дужі плечі, довгі, м’язисті, жилаві руки, тверде тіло, ідеальний чоловічий трикутник з природними кубиками на животі, та він, як головний герой фільму, від нього просто не хотілося відводити погляду.

Чаклун помітив, що дівчина роздивляється його, блискавки в очах Тадея замінили грайливі вогники, від яких відьма ще дужче зніяковіла.

- Власто, ти чуєш мене? – у двері знову постукав Захар, цього разу його голос був сповнений наполегливості. – Відчини, хочу поговорити з тобою.

- Вибач, та я дуже втомилася, вже відпочиватиму, а завтра поговоримо.

- Я не потурбую тебе надовго, обіцяю.

- Ще трохи й він благати почне, аби ти відчинила. – Тадей невдоволено пробуркотів, через що Власта зашипіла на нього, щоб він взагалі мовчав.

- Слухай, сховаєшся у ванній? Я поговорю з ним п’ять хвилин і все.

Тадей її ледь з одежею не проковтнув, вона аж відступила на крок через його вираз обличчя.

- Зараз я його вгамую, почекай! – чаклун рішуче смикнувся в бік дверей, але Власта вчасно перегородила йому шлях, випадково впершись руками в теплі сталеві груди. Чоловік опустив погляд на її долоні, а потім глибоко вдихнув та повернувся до очей. Вона мала б прибрати руки, проте не прибирала, в голові швидко замиготіло, як її дар відгукнувся лише на думки про нього. А це означає…, це означає, що…

- Власто, ти там не сама? – Захар відчутно нервував, здається, він вже готовий був порушити всі правила приватності та втрутитися у її власний простір. Дівчина ще дужче розгубилася, таки від’єднала свої руки, проте їх одразу перехопили сильні долоні Тадея.

- Це – твоя кімната, тож ти тут можеш бути, з ким хочеш, і робити все, що забажаєш.

Відьму жбурнуло в жар від цих багатозначних слів. Та ще й Феодорине передбачення виринуло на поверхню.

- Я тебе прошу, сховайся! Не думаю, що нам дозволено запрошувати когось чужого, до того ж вночі.