Глава 21

У Власти перехопило подих. Вона міцніше стиснула філіжанку з чаєм, вже уявляючи, як, можливо, доведеться хлюпнути окріп в обличчя Віктуара. Хоча якщо він і є мисливцем, навряд чай її врятує.

Проте чоловік залишався спокійним, його емоції зовсім не змінилися, а темні очі не видавали якогось підступу.

- Я – не мисливець, якщо ти про це подумала. Ймовірно він не володіє магією стихій.

Власта геть заплуталася і вже не знала, що взагалі коїться. Серце стукотіло, мов шалене, вона ще від ковзанки не відійшла, а тут нове приголомшення.

- Ти думки вмієш читати?

Віктуар знизав плечима:

- Ні. Просто збагнув, про що ти замислилася, коли поглянула на свій синій діамант. – Чоловік за спантеличеним виразом обличчя Власти здогадався, що вона геть нічого не зрозуміла. – Мені чудово відомі властивості синього діаманта, а крім того, власники стихії вогню можуть досить добре відчувати магію в інших, в тому числі й захисну. На тобі – досить рідкісний захист від «втручання», а з огляду на те, що ти нічого не перепитуєш про мисливця, значить, чуєш про нього не вперше. Та воно й не дивно, хто в пансіоні не знає, що тут сталося декілька років тому.

Власта уважно стежила за кожним рухом чоловіка, за його мімікою, поглядом, диханням, аби встигнути відповісти, якщо він спробує якось нашкодити. Після останніх, промовлених слів, обличчя Віктуара пронизало напруження, вилиці загострилися, а на плечі, ніби щось важке опустилося. Чаклун дивився повз неї, поступово занурюючись у свої спогади. Він неспішно підніс філіжанку до вуст і зробив кілька ковтків, а лишень тоді знову поглянув на дівчину.

- Те, що з тобою сталося, це витівки когось з вихованців. Надто по-дитячому.

- Надто по-дитячому?! – у Власти й очі злізли на чоло, – а нічого, що я могла загинути!

- Тому й по-дитячому. Не розрахували наслідків. А головне – забули, що таку магію я можу з легкістю відстежити, адже вона теж стихійна.

Відьма глибоко вдихнула. А Віктуар має рацію, спочатку водяна куля в автівці Захара, тепер заморозили воду, перетворивши підлогу на справжній лід, невже це справді хтось зі стихії води? Але вона ні з ким тісно і не спілкувалася, нащо комусь так шкодити їй? Дівчина знову зиркнула на Віктуара:

- Тобто ти можеш визначити, хто це все влаштував?

- Можу.

- І скільки тобі треба часу?

Чаклун коротко усміхнувся:

- Ніскільки. Гаразд, скажу, як є. Це справа недосвідчених рук моєї сестри, Власто.

- Вілена?! – у дівчини навіть голос зірвався.

- Саме так. Але я не розумію, чого для тебе це несподіванка. Моя сестра давно закохана у Захара, а він на тебе око поклав. От і маєш. Безглузді дурнуваті ревнощі. – Він так говорив про це спокійно, наче то геть звичайна справа.

- Але ж в неї стихія повітря…

Віктуар невимушено знизав плечима:

- Подружок своїх недолугих попросила.

- Проте я…, та Захар ніяк…, немає в мене нічого з Захаром, вона зовсім глузд зоровий втратила?! – у Власти язик заплітався від почутого, вона повірити не могла, що Вілена на подібне здатна. Одна річ вигадувати та плескати маячню, але зовсім інша – ледь не вбити!

- Ну, це всього лише твої слова, на ділі все має інакший вигляд. До речі, Багнет викинув Захара з вікна теж через тебе? – в очах чоловіка затанцювали хитрі вогники, ніби він цього і чекав.

Власта зітхнула, здається, тут всі навколо знають більше, ніж вона сама:

- Сподіваюся, що ні. – Розмова набувала неприємних присмаків, відьмі вже не хотілося ані чаю, ані знаходитися в пансіоні взагалі. Страшне розчарування підкралося раптово й підступно, адже вона нічого поганого Вілені не зробила, навіть через нахабні плітки не сварилася. Проте витівка з крижаною підлогою – це вже занадто.

- Дякую, що сказав правду. Хоча це твоя рідна сестра…

Віктуар насупився:

- Моя сестра – дитина, яка ніяк не подорослішає. – Він покрутив філіжанку по колу, а тоді досить серйозно зазирнув дівчині в очі. – Якщо відверто, Власто, мені не подобається Захар як майбутній родич, надто він хитрий та зациклений лише на власних інтересах. Проте, як ти вже зрозуміла, Вілена нікого, окрім нього, не бачить та не чує.

- Ти через неї залишився тут працювати? Пильнуєш за сестрою?

Одна його брова на мить підскочила, але Віктуар досить добре вмів керувати своїми емоціями.

- Не тільки. – Він на мить чомусь стиснув руки. – Я хочу розбити ілюзії сестри щодо Захара. Батьки прагнуть передати сімейну справу саме їй, нічого Вілені тут вештатися.

- А ти не думаєш, що це трохи не твоя справа, з ким бути твоїй сестрі? Тим паче Захар – не такий вже й поганий, як ти говориш.

Чоловік примружився і на мить застиг, а тоді кивнув та промовив досить твердим впевненим голосом:

- Перед тим, як прийти до тебе, щоб зцілитися, Захар сам порізав собі долоню. Здогадуюся, він це зробив, аби роздивитись процес зцілення, йому цікаво, як працює твій дар, бо захоплюється ним, втім, як і будь-хто навкруги. Але такий вчинок точно характеризує його не з кращого боку, еге ж?