Глава 19

Зранку в бібліотеці було зовсім тихо. Промінчики сонця линули з прочинених вікон та гладили палітурки книг, створюючи тим самим особливу атмосферу навкруги. В повітрі відчувався аромат какао, яке так обожнювала пані Орися. Воно справді виходило в неї надзвичайно смачним, минуло всього три дні, а Власта уже не уявляла, щоб завітати до бібліотеки та не посмакувати цим особливим напоєм.

Майже всі вихованці були зараз надворі, тільки в різних напрямках, відпрацьовували вміння у своїх стихіях. Взагалі в них тут система навчання дуже нагадувала університетську, де є загальні предмети для всіх, а є окремі для кожної спеціалізації. Власта цікавилася, що вони практикують, знаходила потрібні книги та вивчала все, їй хотілося якомога більше дізнатися про магію стихій та й взагалі про те, що вона ще не встигла опанувати. Іноді дівчина полюбляла з вікон бібліотеки спостерігати за тим, як застосовують свої стихії вихованці, вчора її здивував Віктуар, він створив справжню вогняну стіну, а потім керував полум’ям, ніби пензликом, вимальовуючи ним різні фігури. Це справляло враження. Виходить, у нього та Вілени різні стихії, хоч вони й рідні брат і сестра. Однак навіть зовні схожі не були, Віктуар – впевнений, вдумливий, серйозний та загадковий, а Вілена – незібрана, поверхнева і часто поводила себе, мов дитина. А ще язика довгого мала, збирати плітки для неї, напевно, найцікавіше заняття. За дні, що минули, Власта жодного разу не бачила, щоб вони спілкувалися, наче чужі люди, можливо, посварилися, хтозна.

Зі зціленням дивина якась коїлася: то спочатку ніхто не звертався до відьми за допомогою, тільки спостерігали мовчки та придивлялися, ніби лячно було, а потім гору взяли цікавість з допитливістю і почали приходили всі, хто тільки не лінувався. Їм кортіло подивитися, як же відбувається зцілення, навіть з найменшою подряпиною і то вже шукали Власту. А дехто взагалі згадував про якісь свої хронічні хвороби чи навіть шрами, бо аж так хотілося побачити, як відьма в минуле вирушає, проте вони не розуміли потужності цієї магії, таке б могло статися лише за умови реальної загрози їхньому життю. Власта нікому не зізнавалася, що в неї це вийшло лише один раз, вона не контролювала переміщення, воно відбулося саме собою. Дивні відчуття, стан не змалювати словами, коли дівчина повернулася, то втратила свідомість, а потім ще цілий день набиралася сил. Тому це дуже добре, що бібліотека відчинялася досить рано, пані Орися спати довго не любила, тож поки всі були на заняттях, Власта відпочивала серед книжок. Вона часто допомагала пані Орисі розставляти книги на їхні місця чи протирала полиці від пилу, от і зараз назбирала цілі стоси на столі та повертала книжки туди, де вони й мають стояти. За роботою Власта тихенько читала вірші, радіючи кожному промінчику сонця, що до неї завітав. Вона так захопилася, що коли позаду неочікувано пролунали оплески, підскочила ледь не до стелі. Крізь відьму знайома вогняна хвиля промайнула, прямо посеред арки стояв Тадей.

- Що ти тут робиш?! – серце стукотіло з такою швидкістю, що ладне було вирватися з грудей. Вона його тут зовсім не очікувала побачити, помітно, що вони з Захаром не в чудових дружніх відносинах, на каву один одного точно б не запрошували.

- І я тебе вітаю, Власто. – Чаклун повільно увійшов, озираючись навкруги, за кам’яним виразом обличчя справжніх його емоцій, як завжди, не зрозуміти. – Я чомусь і не сумнівався, що знайду тебе тут. – Він зупинився коло крісла, сьогодні його темна сорочка була до половини розстебнута, підкреслюючи міцне рельєфне тіло, а коли чоловік сів у нього, ще більше оголила простір для поглядів.

- Чому ти тут? – шок від несподіваної зустрічі минув і відьма трохи вгамувалася, однак серце не зменшило своєї швидкості.

- А мені потрібен якийсь привід, щоб відвідати пансіон стихій чи будь-яке інше місце? – розмовляв чоловік спокійно, але лазурит в очах набирався чорних відтінків, а це знак того, що в душі він такого спокою, як зовні, не мав. – Гарно вірші читаєш, це… заворожує. – Тадей, наче не хотів говорити останнє слово, промовив його з видихом, в’їдливо затримавшись на Власті.

- Дякую. Я не знала, що за мною хтось спостерігає. – Вона неочікувано здригнулася, бо ті дивні мурахи знову полізли тілом, особливо, коли дівчина пригадала слова Феодори, після яких чаклун минулої їхньої зустрічі просто втік.

Він мугикнув і нахилив голову, ще уважніше придивляючись.

- Як тобі тут, Власто? Подобається? Ніхто не ображає?

- Ні, все гаразд.

- Чув, що в тебе відтепер багато роботи? Всім кортить зцілитися.

- Я не боюся роботи.

- Це я вже зрозумів. – І нахилив голову в інший бік.

- Ти щось хотів?

Він підступно посміхнувся та вигнув брову:

- А ти хіба здійсниш те, що я хочу?

Власта ледь повітрям не вдавилася, знову ці його неоднозначні натяки. Вона склала руки одна на одну та видихнула:

- Якщо тобі більше нема чого мені сказати, то я розкладатиму книги далі.

- Будь ласка, я тобі чим заважаю?

«Своєю присутністю!» Та вголос дівчина цього не промовила. Вона осмикнула сукню і повернулася до попереднього заняття. Але те, що чаклун пильно спостерігає, не давало їй навіть книгу нормально втримати, всі вислизали, наче олією були намащені.

- Допомогти? – ох, з яким же задоволенням це пролунало, наче він тішився від того, що Власта так розхвилювалася.