Глава 18

Власті здалося, що їй в обличчя шмат багнюки жбурнули… От просто взяли, дочекалися, коли вона обернеться, й поцілили брудом. Сказати, що стало неприємно – це взагалі нічого не сказати. А найголовніше – цих дівчат на Святі не було, ні, відьма навіть спочатку не зрозуміла, звідки вітер дує, але потім до них приєдналася Вілена, вона простежила за поглядами своїх подруг та зустрілася очима з Властою. Цієї ж миті дівчина здригнулася та несамовито зблідла, здається, вона одразу збагнула, в чому справа. Вілена ледь помітно кивнула, швидко присіла за стіл та поквапилась відвернутися, щось пошепки повторюючи своїм подругам.

- Гей, не звертай на неї уваги, їй аби лише наклепи зводити. – Давид намагався підтримати дівчину. Власта кволо подякувала, однак в думках гризла себе і Багнета. Вона чудово усвідомлювала, що їхня з чаклуном поведінка на Святі не залишилася без уваги, їх обговорювали ще навіть під час танку, то що вже про інше мовити. Єдине, відьма зовсім не очікувала, що Вілена, з якою вони, наче й знайшли спільну мову, пліткуватиме про неї й отак нахабно назве цим паскудним словом. «Коханка»… За що? Чим вона її образила? У Власти стиснулося все від нього, аж до горлянки підступило. Напевно, аби зараз вона була наодинці, по щоках вже б стікали сльози, однак перед іншими у свій перший день тут дівчина не збиралася просідати. Багнет, негідник, через нього вона тепер має терпіти такі ганебні слова у свій бік. А Власта ж просила не приділяти стільки уваги, чемно просила дати їй спокій, та хіба він здатний хоч когось почути, окрім себе?

Більше відьма не дивилася на Вілену та її невихованих подруг, вона намагалась сконцентруватися на розмовах Давида та його друзів, сподіваючись, що не почервоніла від збентеження. А ще доводилося тікати від нескінченних поглядів Захара, Власта боковим зором бачила, як він раз за разом повертав до неї голову, хоча навіть якби й не бачила, то все одно б відчула полум’я його очей, що обпікало її шкіру на відстані.

Порожні місця швидко знайшли своїх господарів, вже зовсім скоро зала наповнилася відьмами й чаклунами, які вміли говорити зі стихіями однією мовою. Ніхто не ділився окремо на викладачів, працівників і вихованців, всі сиділи, кому з ким було зручно та звично. Звісно, чутки про приїзд Власти вже давно обійшли стіни пансіону, тому поряд з поглядами Захара, дівчина хапала на собі купу інших.

- Хвилюєшся? – Давид помітив її зніяковіння, відьма не могла сидіти спокійно: часто зітхала, стискала свої плечі та поправляла сукню, опускаючи очі на підлогу.

- До цього не так хвилювалася, але тепер…, – вона не хотіла говорити, що слова про «коханку» не просто зачепили її, вони нахабно вибили тверду поверхню з-під ніг дівчини. Їй постійно згадувалося те пророцтво Феодори, точніше – пророцтво-попередження, жахливе пророцтво-попередження, у Власти долоні від нього пітніли. Соромно навіть думати про таке. Страшенно соромно!

- Ну, скажу тобі відверто, окрім того, що тут можуть висадити стіну чи підпалити щось і тому подібне, все інше – як у звичайній школі. Багато хто з відьом та чаклунів стихій – досить вибагливі, тому з деякими складно порозумітися. А оскільки брат Вілени – один з викладачів, вона взагалі дозволяє собі зайве, хоча сама ще не навчилася вправно володіти своєю стихією.

Власта стулила вуста, вона пригадала, як Вілена нашкодила Давиду, коли на Святі намагалася продемонструвати свої сили. Вона якось з ним і не спілкувалася взагалі, хоча знала його. Поведінка Вілени – справді дивна, що там в мізках – геть незрозуміло.

Роздуми відьми перервав голос Захара. Чоловік підвівся та декілька раз ляснув в долоні, вся увага миттєво зосередилася на ньому. Він привітався, подякував, що ніхто не проігнорував його прохання прийти на обід, а потім поглянув на Власту й вона одразу здогадалася, що зараз чаклун знайомитиме присутніх з нею, хоча їй того вже й не хотілося зовсім.

- Нашому пансіону невимовно пощастило, мої любі колеги, бо, для мене честь, що Власта погодилася з нами працювати. Розумна, кмітлива, цілеспрямована і талановита, та що там казати, чарівна тендітна дівчина, яка разом з тим володіє таким могутнім даром. Раді вітати тебе в нашому чудовому товаристві, люба. – Чоловік став аплодувати, а за мить оплески підхопили майже й всі інші, окрім Вілени та її подруг, звісно. Власта не могла не помітити, як вона скривилася на останньому слові Захара, а інші відьми жваво щось зашепотіли. Проте Власта змогла себе опанувати, вона підвелася, привіталася та подякувала за приємності в її бік.

- А ви все можете зцілювати?

- Фізичне – так.

- Правда, що ви здатні повертатися у часі, аби зцілити?

- Правда.

- Чи довго триває зцілення?

- Ні.

- Ви в будь-яку мить можете зцілити?

- Звичайно.

Питання сипалися звідусіль, як краплі дощу. Однак Захар швидко прийшов на допомогу, хоч дівчина того й не просила:

- Друзі, я вас прошу, Власта тільки приїхала, вона обов’язково згодом відповість на всі ваші запитання, а зараз – нумо обідати. Що може більше смакувати за святкове частування? – чоловік мило усміхнувся і його переконливої усмішки виявилося достатньо, аби навкруги одразу задзвеніло столове приладдя.

Щоки Власти палали, стільки суперечливих відчуттів в ній зараз кипіло, що й не змалювати. Як же дівчині пощастило, що поруч був Давид, хоч хтось, кому не кортіло роздивитися її до кісток, пліткувати та стежити за кожним кроком. Хлопець якраз наповнював тарілку Власти смачним на вигляд салатом: