Глава 17

Все сталося так неочікувано, що ані Захар, ані Власта не встигли вчасно зреагувати й за мить були мокрими до нитки. Здавалося, наче на задньому сидінні водяна вибухівка здетонувала. Чоловік одразу звернув на узбіччя та загальмував.

- Власто, з тобою все гаразд? Ти не поранена?! – в його очах палало шалене хвилювання, незрозуміло, він від цього тремтів або через те, що й сам перелякався.

- Все добре, я ціла й неушкоджена. – Серце у дівчини стукотіло, ніби за нею хтось гнався, хоча, зважаючи на те, що сталося, це і може бути тим самим натяком.

Захар вийшов з автівки та поквапився перевірити заднє сидіння. Він спочатку оглянув уважно все навкруги, а потім тихенько промовив закляття, що здатне відкрити те, що ховається.

- Сліди від магічної кулі…, схоже, вона була наповнена водою. – Чоловік зачинив дверцята та повернувся на водійське місце. – Напевно, хтось з вихованців пожартував. Не очікував я подібного. Доведеться покарати всіх, хто до стихії води має відношення. – Його очі спалахнули, помітно, Захар гнівався, хоч і намагався старанно це приховати.

- Не треба нікого карати, сам же сказав, що то невдалий жарт. Краще поговорити, можливо, вони таким чином хотіли звернути твою увагу.

Захар поглянув на відьму, його вуста обійняла усмішка. Він виглядав дещо кумедно, бо з його волосся прямо по обличчю стікали краплі води, але це зробило чаклуна якимсь простим, зараз він був не одним з наймогутніших, а звичайним чоловіком з живим яскравим поглядом.

- Не ображайся, Власто, проте… ти така гарна. Ніколи не бачив гарнішої за тебе дівчини. – Він дивився з неприхованим захватом, через що відьму одразу кинуло у жар. – Я навіть не жалкую, що не помітив підступної кулі. Вода тобі пасує. – Очі Захара ковзнули по Власті, добре, що вона одягла ділову закриту сукню, нічого там особливо не роздивишся, але жіночі окраси та вигини все одно не сховаєш. І чаклун зупинявся на них, хоч і крадькома. Цієї миті в голові у відьми промайнуло, що, мабуть, не всі його наміри вона одразу побачила, це збентежило її. Чи не мав Тадей рацію, коли говорив, що йому не подобаються бажання Захара? Може саме це і малося на увазі? А якщо він – той мисливець? Якщо навмисно запропонував Власті цю роботу? Дівчина махнула головою, краще дійсно нікому не довіряти, але як зараз відмовиться, тільки підозри викличе та сполохає його.

- Гадаю, нам вже можна вирушати, поки доїдемо й висохнемо.

Чоловік, наче від заціпеніння оговтався:

- Так. Звісно. – Він повернув ключ запалювання, а потім і кермо.

Весь шлях Власта розпитувала про пансіон стихій, аби у Захара не було можливості розмовляти про щось ще. Він, здається, це зрозумів, однак не показав того і з задоволенням розповідав про все, що дівчина розпитувала.

Час за такими розмовами промайнув майже непомітно, вже зовсім скоро Власта побачила величезний триповерховий маєток, схожий на стародавній готель. Територія навколо нього знаходилася в ідеальній чистоті, багато клумб, квітів, зелених та доглянутих дерев одразу давали розуміння, що тут за всім ретельно стежать. Скрізь стояли ліхтарі, лавки, столики й навіть невеличкі водограї. Автівки залишали на спеціальній стоянці біля високого вишуканого паркану, аби не створювати незручностей. Коло маєтку було купу люду, як молоді, так і тих, що трохи старше.

Якими ж поглядами нагородили Власту й Захара, коли вони наблизилися, навкруги аж тихіше вмить стало. Ну, тут нічого дивного, адже останні ще не встигли зовсім висохнути. До них одразу наблизилася рудоволоса жіночка з виразними бірюзовими очима та щирою усмішкою.

- Вітаю! Ви напевно Власта? – вона простягнула до дівчини свою руку. – Ми вже дочекатися не могли, коли ви до нас приєднаєтеся.

Власта потиснула у відповідь її долоню, теж усміхаючись, хоч відчувала певне зніяковіння від такої яскравої зустрічі.

- Знайомся, це – Аврелія, вона в нас майстриня по зіллях, що стосуються стихій. Щось мені підказує, ви потоваришуєте.

- І не сумнівайтесь. Ще й наші кімнати майже поряд.

- А, так…

Власта помітила, що чоловік якось дивно відреагував на останні слова Аврелії, проте зациклюватися не став.

- А це Севастьян, він відповідає за стихію повітря.

Відьма привіталась і з чоловіком, який, на перший погляд, здався суворим, але усмішка в нього була доброю.

Захар, поки вони з Властою йшли до пансіону, знайомив її з усіма та розповідав, що й де знаходиться. Вона відчувала на собі уважні погляди, такі ж, як і на Великому святі, адже всі знали, хто до них приїздить, тому дивного тут нічого не було. Просто Власті треба звикнути до подібної уваги.

- Снідаємо, обідаємо і вечеряємо всі разом у великій залі. Сама можеш в будь-який час навідуватися до кухні й пригощатись, чим забажаєш. Кабінет окремий я не розглядав, бо стихії – така цікава справа, що до наших вихованців краще самій приходити туди, де щось відбулося, бо не завжди є можливість їх безпосередньо до кабінету привести. Ти ладна займатися будь-чим, Власто, мені головне, аби вчасно могла прийти на допомогу. – Чоловік підійшов до сходів, поглянув на відьму, яка з захопленням озиралась навкруги, та почав підійматися. Власта пішла слідом. Насправді їй вже тут сподобалося, цей затишний цікавий стиль під давнину її неабияк тішив, ну точно, ніби старовинний готель.