Глава 15

Власта тільки зойкнути встигла, коли Багнет рішуче взяв її за руку. Він розвернув внутрішній бік долоні до себе та швидко провів ножем. Коли холодне лезо лише торкнулося шкіри дівчини, вона ще стерпіла, проте, коли її пронизав різкий колючий біль, мимоволі схопила іншою рукою Тадея за плече. Його вираз обличчя вмить змінився, він спантеличено зиркнув на пальці відьми, що стискали його м’язи, а потім і на Власту. Гнів, невдоволення, роздратування, небезпека – все це зникло в очах чаклуна, натомість чисте лазуритове сяйво заполонило проникливий і уважний погляд. Тадей вдихнув, але промовив лише за три секунди:

- Сильно болить? – він запитав це таким тихим спокійним голосом, що біль теж, наче вгамувався.

- Ні. Нормально.

- Пробач, але це необхідно для того, аби встановити захист. – Чаклун сам на себе не здавався схожим. Де той буревій, що тут ледь не трощити все ладен був? Куди поділася нестримна вогняна хвиля, яку зупинити взагалі нічого не здатне?

Власта оговталася та відпустила Тадея, відчуваючи, як по руці побігли теплі червоні цівки. Багнет випростав свою долоню й теж зробив поріз на ній, а тоді обережно з’єднав її з долонею дівчини. Чаклун заплющився, видихнув, а потім став промовляти якесь закляття. Слів Власта майже не розбирала, однак за мить побачила, як від чоловіка до неї почали тягнутися світлі блискучі стрічки, а згодом відчула приємно тепло, яке поступово заполоняло кожну її клітинку. Воно зростало, нагрівалося і навіть дарувало сили. Жодне зілля, жодне закляття, які відьма до цього практикувала, не давали таких відчуттів, з потужністю, з міццю Багнета важко зрівнятися, його магічна перевага затьмарювала навіть «втручання», яке вчора Власта відчула на собі. А зараз…, зараз її огорнуло захисною енергією, щитом, який Тадей вміло навколо неї вибудовував.

Коли останні стрічки остаточно увійшли в тіло дівчини, вона нарешті видихнула та поглянула Багнету в очі:

- Дякую. – Власта хотіла забрати свою руку, проте чоловік не дозволив, він обережно перевернув долоню та ніжно провів пальцями біля порізу. У відьми одразу нагрілися щоки, вона й про біль геть забула. Однак за крихту секунди навколо сліду ножа спалахнуло червоне світло й поріз зник просто на очах.

Тадей з захватом усміхнувся:

- То ось так це діє? Ніколи не бачив раніше зцілення. В сенсі, не за допомогою магії, а як дар працює. Вражає, Власто. – Він поглянув на неї незвичним поглядом, аж ніби трохи здивованим, хоча складно повірити, що Тадея Багнета можна чимось здивувати. Яких тільки сил він не зустрічав за своє життя, однак емоції його здавалися щирими.

Відьма, нічого не промовивши, перебрала ініціативу на себе і тепер сама взяла його за долоню, з якої текла кров. Чоловік зрозумів, що вона збирається робити, тож хотів одразу висмикнути:

- Не треба, Власто, це зовсім не обов’язково…

Проте вона його не послухала, їхні долоні знову з’єдналися, а потім дівчина заплющила очі, розслабила тіло та уявила свою родину. Дивно, але цього разу дар проявив себе настільки ж швидко, як і зі своєю господаркою. Власта зцілювалася сама собою, їй для цього не треба було звертатися до своїх сил, а от зцілення інших вимагало певних зусиль. Проте не зараз. Дар відреагував миттєво, червоне сяйво спалахнуло, коли вона ще й сама до пуття зрозуміти того не встигла, і майже одразу на долоні Багнета взагалі нічого не залишилося, навіть на згадку.

Власта нарешті відсунула свої руки, хоча Тадей відверто не хотів їх відпускати, їй пощастило, що він зосередився на зціленні, його це справді здається захоплювало.

- Неймовірно. – Він з теплом і водночас глибоким сумом поглянув їй в очі, – якби ж ти ще й душі зцілювати могла, Власто. – Чоловік роздивлявся обличчя відьми, наче картину, подорожував міліметр за міліметром, пильнував за мімікою, майже постійно зупиняючись на її вустах.

Дівчина відчувала, як зрадницьки червоніє, знову ця коротка відстань між ними, знову якийсь незрозумілий нервовий струм в тілі. Чому поряд з Тадеєм вона не почувається врівноважено? Невже його статус так впливає на неї?

Несподівано чаклун зробив крок назустріч і лагідно обхопив її за плечі, Власта чимдуж смикнулася, бо збагнути, що він далі робитиме, це як голку в сіні шукати. Дії випереджали її думки, до того ж відьма не зовсім розуміла, як поводити себе з цим загадковим чоловіком. В нього настрій ось тільки за останні десять хвилин тричі змінювався, вже не говорячи про його справжнє ставлення до Власти, а там варіантів взагалі безліч.

Він притискав її поглядом і при цьому ледь торкався руками. Аби тільки межі не перетинав, як зазвичай полюбляє.

- Що я вам винна в обмін на захист? – краще б вона цього не питала, бо його вилиці враз напружено стиснулися, а очі небезпечно спалахнули. Чоловік відійшов та нахилив голову набік, дивлячись так, наче зараз розрегочеться.

- Ти серйозно гадаєш, що я це зробив, аби щось отримати від тебе?

Вона не знала, що йому відповідати. Просто не знала.

- Цікаво почути, що ж саме на твою думку я хочу?

У Власти у вухах одразу пролунали слова Феодори про те, що бабуся в майбутньому бачила їх з Багнетом разом в ліжку. Дівчина здригнулася, ніби до неї шматок криги притулили, але про це йому точно розповідати не можна.

Чаклун таки коротко зареготав, підвівши голову, а потім вкотре досить дивно поглянув, йому було смішно, але сміх той – приправлений гнівом. Він знову повільно наблизився, ніби граючись з нею в якусь, тільки йому відому гру.