Глава 14

Це був найскладніший, найнервовіший ранок, який тільки Власта могла пригадати. А все тому, що вона всіма силами намагалася переконати Феодору у правильності свого рішення відносно роботи в пансіоні. Однак бабуся наполегливо заперечувала, повторюючи, що єдиний безпечний варіант для дівчини – це бути поряд з Макаром.

- Але я не можу бути з Макаром! Це загроза в першу чергу для нього, адже я не знаю, чи себе здатна захистити від мисливця. А якщо він йому нашкодить?

- Та мисливець вас не знайде, треба тільки якомога менше застосовувати свій дар.

Відьма підійшла до вікна, підбираючи необхідні слова:

- Ти сама казала, що з даром необхідно постійно працювати.

- Однак не тоді, коли на тебе полює мисливець.

Власта зітхнула та знову повернулася до Феодори:

- Бабусю, що такого ти побачила в моєму майбутньому? Оце воно й було? Так? Все через мисливця? Скажи мені нарешті, досить вже цього мовчання.

Жіночка уважно дивилася на свою вихованку, ледь примруживши очі, а тоді махнула руками та відповіла:

- Сльози я твої бачила. Гірки сльози через Тадея Багнета, бо саме його ти проклинала. А до цього бачила, як ти з ним в одному ліжку прокидаєшся і вас, зрештою, на гарячому спіймала Катерина. Захара бачила, який постійно вертівся коло тебе, якусь молоду дівчину, що встромлятиме тобі ножі у спину. А ще шалену небезпеку, Власто. Вона чатує. Вже чатує. Її принесе якийсь чоловік, але його обличчя розмите. І якщо ти не будеш обачною, якщо прямісінько зараз не почнеш дбати про своє майбутнє…, – Феодора запнулася, – його не існуватиме. Тебе не існуватиме, люба.

У молодої відьми відібрало мову від того, що вона почула. І дівчина навіть не знала, що з цього найстрашніше: те, що її можуть вбити, чи те, що вона стала коханкою Багнета? На останній думці Власту кинуло у жар, дівчина присіла на стілець, відчуваючи як всередині несамовито стиснулося. Невже вона могла так низько впасти? Невже Феодора розповідала це тільки-но саме про неї?!

- Ні. – Власта покрутила головою. – Цього не може бути. Я до подібного не опущуся. Ніколи! – її щоки палали, а руки тремтіли. Знову! Їй вже набрид цей бентежний стан!

- Ми можемо змінювати свій шлях, напевно, тому деяким і дається такий дар, аби попередити інших, щоб вони могли вчинити інакше. Я говорила тобі, аби ти навіть не дивилася в бік Багнета і не тому, що це якось може його спровокувати. Маячня! Тобі треба було не привертати його увагу. Але, схоже, все набагато серйозніше, ніж я гадала. Добре, що хоч захистив тебе, за це я йому щиро вдячна.

- Нема ніякого «серйозніше». Я танцювати з ним не збиралася, а підійшла, аби віддати подарунок. Не знаю, що він там собі надумав, але мені його увага непотрібна.

Феодора лукаво мугикнула:

- Ой, Власто, яка ж ти ще наївна. В тебе не було такого досвідченого чоловіка, тому ти не зовсім розумієш і свої почуття, і Тадея. Через це твій цнотливий Макар підходить тобі набагато більше.

Дівчина відчула, як її щоки спалахнули з новою силою. Таких відвертих розмов в них з бабусею ще ніколи не відбувалося. Вона глитнула декілька раз та почекала трохи, поки вирівняється дихання, аби не закашлятися.

- Макар – не схованка, бабусю. І наражати ані його, ані тебе на небезпеку я не хочу. Ти обіцяла, що не впливатимеш на мій вибір після Свята. Ти мені це обіцяла. У пансіоні багато інших відьом і чаклунів, там мені зможуть допомогти та за потреби захистити. Тим паче я хочу працювати, хочу, аби мій дар приносив користь. – Власта підвелася та склала руки у замок, – тому, бабусю, я не скасую свого рішення, про яке повідомила Захару. Так дійсно для всіх буде краще.

Феодора помотала головою та втомлено зітхнула:

- Ніколи б не подумала, що ти можеш виявитися досить впертою. Хоч мушу визнати, в чомусь ти таки маєш рацію. Ну, оскільки я обіцяла – то обіцянку свою дотримаю. Але ми повинні захистити тебе, Власто. Добре захистити.

- Знаю, мені мій новий знайомий розповідав. Сказав, що ти можеш такий захист встановити. А ще сказав, що про тебе багато говорять в пансіоні, про твої славетні здібності.

Феодора хутко підвелася та невдоволено пирхнула:

- Їм аби тільки базікати! Ох і Захар! Казала ж, аби й не згадував про мене! Неслух! Ось тільки прийде він, я йому навіщую!

- Бабусю, але чому ти тримаєш таку дистанцію? Ти б могла…

- Власто, облиш! Я це обговорювати не збираюся! А захисту мого для тебе не вистачить проти мисливця, на жаль. Проте я знаю, хто може вбезпечити.

Дівчині знадобилося кілька секунд, аби зрозуміти, на кого натякає Феодора. Відьма повела бровою:

- Але ж мені треба триматися від Багнета якнайдалі?

- Треба. Однак його дар, що наділив Тадея купую неймовірних сил, може врятувати. Тому з захистом, який здатні подарувати чари Багнета, не зрівняється будь-який інший. Я попрошу його для тебе. А раз він вважає себе винним мені, то не відмовить.

- Не подобається мені це, бабусю. Я не хочу, аби ти його про щось просила.

Феодора підійшла до дівчини та лагідно провела пальцями по її щоці:

- А я не хочу, щоб мисливець тобі нашкодив.