Глава 13

Тиша розрослася навкруги, наче в’юнкий плющ, а всі погляди спрямувалися в одну мішень. І цією мішенню був Тадей Багнет. Напевно, аби хтось інший позбавив всіх можливості насолоджуватися різноманітними напоями, бо просто нема з чого тепер було пити, зараз скрізь лунало б невдоволення і купу прискіпливих запитань. Але хіба будь-хто з присутніх хоч щось наважиться виказати Багнету? Навряд. Навіть Захар припинив зухвало шкіритися, але руки зі стану Власти так і не прибрав.

Він дивився їй в очі, глибоко та прокволисто дихаючи, ніби хоче відьму проковтнути. А Тадей і хотів. Його вилиці з такою силою стискалися, немов чаклуну кортіло перетерти всі її кісточки. Власта відчувала, як в неї від кінчиків пальців на ногах підіймається холод, шкіра вмить взялася дрижаками. Вона розуміла, що сьогодні перейшла власну межу впертості, адже чинити комусь наперекір, аби тільки довести своє, дівчина геть не звикла. А взагалі Власта усвідомила, що втомилася за цей вечір і цю ніч. Невимовно втомилася. Не такого вона очікувала від Великого свята, зовсім не такого.

Чаклун зиркнув вбік, до нього нарешті дійшло, що навколо навіть і не рухаються, невідривно дивлячись на нього. Багнет невдоволено махнув головою й одразу ж в залі заграла музика. Потім він поворухнув руками, скляні друзки зникли, а на місті розбитого посуду з’явилося ціле й неушкоджене нове. Чоловік продовжував впинатися поглядом у кожного, хто мав сміливість і далі на нього дивитися, аж поки геть всі не повідверталися. Він повільно вирушив до Власти з Захаром, дівчини закортіло негайно втекти, однак, Захар навіть і не думав її відпускати.

- Тадею, а що ти тут робиш? Я гадав, ви з Катериною вирішили піти додому?

- Я маю перед тобою звітувати? – ох, з вогнем Захар грається. Зі справжнім некерованим вогнем.

- Та ні, не маєш, я просто запитав. До речі, – чоловік перевів погляд на відьму, – в мене гарна новина: Власта погодилася працювати в моєму пансіоні.

Багнет зустрівся очима з дівчиною, тепер замість холоду її огорнуло гарячою хвилею.

- Я це вже зрозумів. – Він продовжував втискатися в її обличчя, ніби хоче залишити там відбиток. Та Захар не вгамовувався:

- Не привітаєш Власту з роботою? З роботою, де вона зможе по-справжньому розкрити свій талант.

- Сумніваюсь.

Захар лукаво зареготав:

- Та годі тобі, Тадею! Порадій краще за дівчину, інші тільки й чекають подібної пропозиції.

- Юліана її напевно також чекала?

Вираз обличчя у Захара за мить змінився, усмішка де й поділася, а шкіра аж наче потемніла. Він розтулив вуста, однак, промовити нічого не зміг. Рука хутко покинула стан Власти, а сам чоловік на крок відступив.

- Це не має жодного значення.., – у Захара і голос тепер став іншим, підступні ноти просто випарувалися кудись.

- А хто така Юліана?

Захар хотів відповісти Власті першим, проте, Тадей його випередив:

- А це також відьма з досить рідкісним даром, яка свого часу погодилась працювати у пансіоні. І одного разу її знайшли мертвою, бо хтось намагався вилучити з неї дар.

- Як…? – Власту ніби підняло й гепнуло. Що-що та не таке вона сподівалася почути.

- Я тобі ще раз повторюю, це тут ні до чого! – Захар починав закипати, його руки стиснулися в кулаки. Однак Багнет не зупинявся:

- Одну не вберіг, а тепер знову хочеш занапастити невинне життя? Власта не працюватиме в тебе, я вже казав і своєї думки не зміню.

- Це не тобі вирішувати!

- І не тобі. Нікому з вас. – Коло них несподівано з’явилася Феодора. Вона пронизала обох чаклунів очима, а тоді завела голову, – як вам не соромно? У дівчини сьогодні перше свято в нашому колі, а ви лякаєте її. Вирішуєте долю, яка жодному з вас не належить, ділити, ніби вона цукерка. Так от, Власта – не цукерка! Ця відьма – ваша колега, поважайте її, знайдіть в собі сили приборкати свою пиху і дайте їй врешті-решт спокій!

У Власти щелепа впала до п’ят, вона вперше за три роки бачила Феодору такою відчайдушною та розгніваною. Але де ж вона була?

- Ніхто і не думав виявляти неповагу до твоєї вихованки, однак, вона приймає неправильні рішення.

- Але це її рішення. Тадею, – Феодора зробила до нього крок, – облиш Власту. Я тебе прошу, це моє прохання. Облиш.

Незрозуміло, що було такого в словах старої відьми, окрім того, що вона сміливо зверталася до чоловіка на «ти», проте, блискавки в очах Багнета миттєво зникли. Він ще раз поглянув на Власту, а тоді розвернувся та несподівано мовчки залишив їхнє товариство.

Дівчина нарешті видихнула, вкотре піддаючись тремтінню. Вона зиркнула на Феодору, до якої в неї було купу запитань, однак, промовити бодай щось не встигла, знову відчуваючи, як її станом поповзла рука Захара.

- У вас прекрасна вихованка, Феодоро. А її дар…

- …, а її дар – не ласий шматочок, а щоденна праця. Іноді виснажлива. Іноді небезпечна. А іноді – вимагає весь вільний час. Чи в пансіоні з розумінням до подібного ставитимуться, Захаре? Ти можеш це гарантувати?

Щось спалахнуло бігцем на обличчі чаклуна, він, наче аж розгубився ненадовго і точно не від того, що відьма вже все знала. Однак зміг швидко опанувати себе: