Глава 12

Напевно вперше у своєму житті Власта відчувала такий гнів. Він неприємно вколов її, вколов у самісіньке серце. Його капосна руйнівна сила лякала дівчину, вона не хотіла подібне відчувати.

Тадей мазнув своїм в’їдливим поглядом і пішов геть, залишаючи Власту з виром невгамовних думок, він не дав їй можливості навіть щось відповісти.

«Якщо ти погодишся, я знищу пансіон»… Ці слова по колу вертілися, наче пінка на каві, після того, як в ній розколотили цукор. Власта чула його суворий наполегливий голос у своїх вухах та не могла зрозуміти, наскільки ця загроза реальна.

- Ні. – Вона помотала головою. – Цього не може бути. Ні, він точно такого не зробить. Але яке йому взагалі діло до того, де відьма збирається працювати? Що Тадею, зрештою, потрібно від Власти? Чому він втручається у її майбутнє? Невже бажання порозважатися переросло у примху панувати над нею? Дівчина здригнулася від неприємних роздумів та неспішними кроками пішла до зали. Навкруги стало трохи тихіше, бо всі переважно танцювали, а не гомоніли, як раніше. Багнета на місці не було і його пихатої супутниці також. Власта видихнула, їй відчутно полегшало від цього, аби ж тільки не бачити більше чаклуна, і без того вистачило на сьогодні дивоглядок та розмов. Вона озирнулася, продовжуючи шукати очима Феодору, але ніде не бачила її. Несподівано підлога під ногами попливла, серце пришвидшилось, навколишні звуки майже припинили існувати, Власта підійшла до найближчої колони та притулилася до неї рукою. Відьма не розуміла, що відбувається, чому так раптово запаморочилося в голові? Що з нею? І, ніби у відповідь, пролунав голос…, чоловічий хрипкий голос в її свідомості: «Власто». Дівчина здригнулася та затамувала подих. «Власто!» – знову повторилося прямісінько серед власних думок. Відьма притиснулася до колони вже спиною, намагаючись хоч щось злапати у просторі, але вона розрізняла лише темні тіні…

- Власто, з тобою все гаразд? – тепер зовсім поряд промовив доволі знайомий голос і хтось взяв її за руку. Дівчина смикнулася, бо не могла зрозуміти, хто це поруч, але дивний стан минув так швидко й неочікувано, як і розпочався. Вона побачила, що коло неї стоїть збентежений Давид і намагається притримати її, аби одразу підхопити, якщо відьма зненацька втратить свідомість.

- Все гаразд, здається…, – Власта уривчасто видихнула. Вона вкотре озирнулася, пари навкруги продовжували танцювати, на неї вже майже ніхто не звертав уваги, хоча дівчина ще й досі відчувала на собі чужий, слизький і доволі холодний погляд. От тільки кому ж він належав?

- Ти – бліда, може води подати? Чи на свіже повітря вийдемо?

- Краще на свіже повітря.

Давид кивнув та, продовжуючи тримати її за руку, повів до тераси.

Приємна бадьориста прохолода одразу наповнила груди, в думках пояснішало, а до щік знову прибув рум’янець.

- Ти як? Норм? – хлопець не наважувався довго дивитись на Власту, тож надсилав лише коротенькі погляди.

- Так, вже минулося. Щиро дякую тобі, Давиде.

Той зашарівся і знизав декілька раз плечима:

- Пусте. Я просто побачив, що тобі зле, тож і підійшов одразу.

- Однак лише ти один і підійшов. Інші взагалі проігнорували, навіть якщо й бачили все, вдали, що не помітили.

Давид кумедно стулив вуста та задумливо похитав головою:

- Це в тебе від напруження напевно? Рознервувалася?

Власта спочатку хотіла кивнути в знак згоди, але потім передумала, а якщо він знає, що воно таке могло статися? На байдужого чи підступного не скидався хлопець зовсім.

- Тут інше. Я чула чужий голос у своїй голові, він декілька раз промовив моє ім’я, а потім вмить зник. – Вона з уважністю поглянула на Давида в очікуванні хоча б якогось припущення. Той, ніби прочитавши її думки, одразу примружився:

- Чужий голос у твоїй голові? Дивно... Проте... Може бути, але... все одно дивно.

- Так, Давиде, я поки зовсім нічого не зрозуміла. Що дивно? І що може бути? – Власта ледь стримувала усмішку, хлопець навіть розмірковував кумедно, але, здається, щось в нього на думці таки замайоріло.

- Інших звуків ти не чула, в голові паморочилося і схоже було, що зараз знепритомнієш?

Дівчина аж насторожилася, Давид до дрібниць змалював її стан, наче й він відчував те ж, що і Власта.

- Саме так.

- Всі ознаки «втручання», але воно заборонене.

- «Втручання»?

- Так, це коли один чаклун без дозволу проникає у свідомість іншого.

Власта знітилася:

- Не збагну, чому бабуся нічого мені про це не розповідала?

- А тому, що «втручанню» не навчають. Та про нього майже й не говорять. Цей різновид магії заборонено використовувати. Я навіть не знаю, хто вміє його взагалі застосовувати, вже купа років минуло після тієї заборони.

Відьма втомлено зітхнула:

- Чого ж, його застосувати міг, наприклад, славнозвісний Тадей Багнет, хіба для цього чаклуна існують якісь правила чи заборони?

- Ні, це правило він точно не порушив би, адже його і встановив прадід пана Багнета.

Власту вкусило за вуха слово «пана», хоча вона також від самого початку повинна була звертатися до Тадея подібним чином. Між лопаток неприємно стиснуло, дівчина згадала їхню останню розмову і зарозумілі погляди Катерини. Відьмі навіть уявляти не хотілося, якої та залишилася про неї думки.