Глава 11

Власта чудово пам’ятала той тихий теплий вечір, вона сиділа коло печі, де потріскували дрова, на підвіконні та на столі горіли свічки, а відблиски вогню танцювали на побілених стінах. Бабуся якраз заварила трав’яний запашний чай, його аромат миттю наповнив повітря, тож кортіло якомога скоріше його скуштувати. Це був другий рік навчання, Феодора продовжувала знайомити Власту з магічним світом, сьогодні вона розповідала про відомих відьом та чаклунів, про особливі сили, якими деякі з них володіють, про певні правила поведінки у магічній спільноті. Дівчина з уважністю прислухалася до всього, про що говорила бабуся, пропускала кожнісіньке слово крізь себе, аби запам’ятати все до найменших дрібниць. Вона чекала, коли Феодора згадає про когось, хто як і Власта, має якийсь особливий дар, хто так само вирізняється з-поміж інших. І молода відьма нарешті почула про такого..., про чоловіка з надзвичайними здібностями. Про нього Феодора говорила з дивною насторогою.

- Тадей Багнет. Його ім’я у багатьох викликає тремтіння на вустах, досить часто при появі цього чаклуна інші затамовують подихи. І не тільки тому, що він гарний, хоч з лиця воду пий, хоч малюй, хоч цілуй. Саме дар Тадея Багнета зробив його таким відомим.

- Та що ж там вже за дар, бабусю? Кажи, не тягни, бо кортить дізнатися, яка в нього особливість.

Феодора глибоко зітхнула:

- Бачиш, дитинко, ти даєш іншим силу, бо здатна зцілити, повернути до життя. А він дещо навпаки, Тадей може поглинути будь-яку здібність, будь-які сили, будь-який дар. І не просто поглинути, а й позбавити їх. Він, наче чорна діра, тільки свідома. Якщо цей чаклун вирішить забрати в когось магічні здібності, йому вистачить лише дотику тривалістю в декілька секунд. Але навіть не це робить Тадея таким небезпечним, річ у тім, що дар, який він поглинає, залишається з ним назавжди, навіть якщо згодом чоловік його і поверне власникові, частина все одно житиме з Тадеєм. Від того у світі немає чаклуна могутнішого за нього, бо він володіє стількома силами, що нікому достеменно не відомо, скільки їх та які вони. Але... є причини, чому його не лише бояться, а ще й шанують. – Феодора помітно напружилася, вона згадала щось, що згадувати точно не хотіла. –  Ми всі перед ним в боргу. Колись між відьмами й чаклунами різних течій спалахнув чималий конфлікт, який ледь у війну не переріс. Війна між звичайними людьми – то страшне, нищівне, кровопролитне та руйнівне  явище, а між тими, хто володіє силами – й поготів. Саме особлива здатність Тадея врятувала багатьох від невиправних наслідків, саме він зміг зупинити те паскудне протистояння завдяки своєму вмінню керувати чужими силами. Саме він відновив справедливість. Весь магічний світ сприймає його як героя, щоправда, більшість просто шалено боїться, хоч і не зізнається в тому. Проте я вважаю, що це тільки нашкодило йому. – Бабуся затримала погляд на вікні та замовкла, однак, Власті було настільки цікаво, що вона не змогла змовчати теж:

- А чого це йому нашкодило?

Феодора, ніби прокинулася одразу та махнула руками:

- О, Тадей – невимовно складна людина! Принаймні я складнішої не знала. Там тарганів в макітрі, як мачинок в коробочці. А таке особливе ставлення зробило його владним і безкомпромісним. Він егоїст, яких ще пошукати треба.

- А в чому полягає це особливе ставлення?

- Оскільки його шанують, звертаються лише на «ви», поки він сам не дозволить інше. Тадею не дивляться довго в очі, аби зайвий раз не провокувати та не наражатися на небезпеку, хоча насправді просто ніхто вірогідно не впевнений, що через погляд він сил не відбере. Йому не відмовляють, якщо захоче поговорити – говорять, які б справи в кого не були, якщо запросить на танець – танцюють. Все досить суперечливо, як і сам Тадей, адже його шалено бояться, але за увагу змагаються, ніби за вічне життя. У важливих справах всі чекають саме на його думку, з ним, наче й не радяться, а слухаються, слово Тадея – завжди останнє.

- Ого, то він у вас як абсолютний монарх, не думала, що в магії є монархія...

- Та нема у нас ніякої монархії, Власто. Просто одні відьми й чаклуни – трохи могутніші за інших. Але в них і обов’язків більше та відповідальності, вони мусять захищати нас і наш магічний світ, а ми через шану й повагу віддячуємо їм.

- Чим? Тим, що в очі не можна дивитися? – дівчині не дуже сподобалося те, що вона почула, чи не занадто це все?

- В очі довго не дивляться лише Багнету, інших наймогутніших – просто роздивлятися негарно, але воно й у вашому світі так само.

Власта кивнула та вгамувалася, тут Феодора дійсно мала рацію.

- Бабусю, але ж, виходить, ти – теж одна з наймогутніших, адже в тебе також рідкісний дар?

Відьма вмить стала ще серйознішою, ніж була, в неї навіть погляд змінився:

- І мені чудово живеться з моїм даром тут у лісі, сидіти серед купки тих зарозумільців я не хочу!

- Але ж ти б могла...

- Все, Власто, на сьогодні досить. Просто запам’ятай, що під час Великого свята треба бути чемною з наймогутнішими. Взагалі зі всіма треба поводитися чемно, але за це я і не переймаюся, бо ти добре вихована. А тепер я піду відпочивати. На добраніч. – Феодора дмухнула на свічки, що стояли коло неї, та попрямувала до своєї кімнати, залишивши молоду відьму з гучними думками.

Власта зітхнула. Вона вже за декілька місяців навчання у Феодори зрозуміла, що бабуся тримається осторонь від інших, рідко з ким спілкується, не любить гостей, тільки відвідувачів приймає у ніч віщувань, бо за її словами з даром треба постійно працювати. От би побачити хоч раз, як саме відбуваються ці віщування. Але Власті заборонено знаходитися такими ночами в хаті Феодори.