Глава 10

Цей танець геть відрізнявся від інших. Просто докорінно. Він був зухвало тісним та сповненим відвертої владності. Чаклун сміливо притискав Власту до себе, не дозволяючи навіть на міліметр відсунутися від нього. Його рухи, на відміну від рухів Захара, а тим паче Давида, вимагали цілковитої покірності. Погляд вперто пронизував, заполоняючи своїм вогнем кожну її клітинку, хоч дівчині й так було жарко, бо тіло чоловіка, ніби живий генератор, випромінювало невидимі полум’яні хвилі. Він жадав притиснути Власту до себе ще міцніше, й граму не приховуючи своїх нахабних бажань, відьма відчувала його дихання на своїй шкірі, на волоссі, особливо – на шиї та в улоговині грудей, що викликало цілий табун мурах, який носився, немов швидкий вітер. Вона намагалася не дивитися на чаклуна, адже з кожною наступною миттю її збентеження зростало. Дівчині не вистачало повітря і хотілося пити. Вона мимоволі здригнулася, від чого його тепла долоня повільно поповзла по спині.

Власта бачила, як уважно на них зиркають інші, як пильно стежать за кожним найменшим рухом. Від цього вона ще більш ніяковіла, особливо, коли зловила невдоволений погляд Захара, ох і дивився він на неї, наче дівчина щось йому винна. Напруга підвищувалась. Та чаклун вирішив підвищити її ще дужче, він сповільнив танець, а тоді великим пальцем почав водити по відьминій долоні, вона своїми грудьми відчувала, до яких чоловік мандрував уважним поглядом, як пришвидшився стукіт його серця. Всі думки Власти були тільки про нього, вона збагнула, що зараз просто заплутається в кроках, тож вдихнула більше повітря й промовила:

- А можна не робити те, що ти робиш?

Лазуритові очі палали, наче маленькі галактики, а вуста таємничо усміхалися:

- А що я роблю, Власто?

- Не вдавай, наче не розумієш. І, будь ласка, досить з’їдати мене поглядом, ти привертаєш забагато зайвої уваги, а мені її сьогодні й так вистачає.

Після цих слів чаклун миттю притиснув дівчину щільніше, ніби в натяк, що він не збирається задовольняти її вимоги.

- Як хочу – так і дивлюся. – Знову пролунало досить хижо й самовпевнено.

Тут вже терпіння у Власти остаточно закінчилося:

- Я – тобі не річ, ти не можеш чинити, як заманеться. – Вона від обурення навіть в очі змогла йому твердо поглянути. Якби не обставини, вже б давно пішла геть.

Нахабник знову усміхнувся, наче все це його тільки тішило.

-  Я багато чого можу, Власто, не будуй марних ілюзій. Однак це всього лише танець, а ти маєш бути приязною. Пам’ятаєш? Особливо – зі мною.

- А чим ти кращий за інших? –  з вуст дівчини це вирвалося, перш ніж вона встигла добряче подумати, просто її вже аж дратували зарозумілість та пихатість цього понадміру таємничого чоловіка. Тоді, коли вони прогулювалися вздовж річки, чаклун таким не був.

Несподівано він припинив усміхатися і став досить суворим:

- Якраз навпаки, Власто.

Небезпечний погляд одразу насторожив. Що це він має на увазі? Та чоловік, ніби прочитавши її німе запитання, вмить відповів:

- Моя перевага – може нашкодити. Тому, якщо ти так не хочеш ще більшої уваги, ніж вже маєш, – він нахилився до її обличчя, – доведеться поводити себе смиренно. – Його очі застили на вустах відьми, які вона ненавмисно розтулила від його чергових зухвалих слів. Чоловік вкотре притиснув її до свого міцного стану й повів бровою, – хочу тебе поцілувати, Власто.

Дівчина смикнулася і закашлялась від несподіванки. Вона відхилилася наскільки змогла, остерігаючись, що той справді це зробить. Вже ж зробив одного разу. А стати королевою пліток молода відьма точно не бажала.

- Навіть не думай! – тілом промайнуло щось нестримне й полум’яне, руку з його плеча Власта перемістила на сталеві груди та вперлася в них, аби хоч трохи затримати. Вона уявила обличчя Феодори, яка радила їй взагалі й не дивитися в бік загадкового незнайомця, а тут побачить їхній поцілунок... По спині одразу крижані голки побігли. Лячно припустити, якої думки про неї буде бабуся. І чому Власта не послухалася і таки зиркала на нього?!

- Коли ти вже припиниш мені наказувати? Це, звісно, мило, але ж ти усвідомлюєш, що від твоїх наказів мені тільки дужче кортить перетнути межу?

Відьму нервував його голос, він володів неабияким магнетизмом, вабив та зачаровував. Та що там говорити, він відверто спокушав. А ця його особлива елегантність? Вона була не лише в одязі, а відчувалася у всьому: в поставі, ході, дотиках, погляді. І знову – весь у чорному, на тлі чого очі здавалися, мов дві планети в темному космосі. Власта розуміла, що відмовити їй навряд його вдасться, а вирватися – і тим паче, тож вирішила швиденько перевести тему в іншу площину:

- Навіщо ти подарував мені таку коштовну річ? Чим насправді слугував твій подарунок?

Чоловік коротко всміхнувся, він одразу второпав хитрий відьмин хід, але відповів:

- Феодора, напевно, пояснила тобі, якими властивостями володіє синій діамант. Та його рідкість обумовлена ще й особливими захисними функціями. Ще під час нашої прогулянки я зрозумів, що ти маєш незвичний дар, оскільки не говориш про нього прямо. Хоча, що він виявиться аж настільки унікальним, я не здогадувався. Мені чудово відомо, як це мати один з найрідкісніших дарів і як складно бути серед тих, які подібними не володіють. Тому я і подарував тобі цей камінь, бо він боронитиме тебе, Власто, від усього та усіх. Він гуртуватиме твою силу та захистить від будь-якого впливу. Тож носи його, прошу. – Несподівано очі чоловіка спалахнули блакитним вогнем і відьма відчула, як прикраса з її кишені перемістилася на зап'ясток та декілька раз огорнула його, синій камінець притулився до шкіри й теж на мить спалахнув, натякаючи, що він вже стоїть на захисті.