Глава 9

Він дивився на неї. Уважно, пронизливо, ревно. Його погляд відрізнявся від поглядів всіх інших. О, він був геть інакшим! Зіркий та вкрай проникливий, непохитний та підступний, таємничий і палкий. Його завзяті невидимі ниточки тягнулися до Власти крізь простір та всіх присутніх. Вона тільки зараз відчула непереможну силу, яка кружляла навколо незнайомого чаклуна, якого, виявляється, знають усі. Усі, крім неї. Він сидів рівно й зовсім нерухомо, навіть не кліпав, не відводив очей, торкався на відстані та кликав за собою. Його цікавість не була схожа на ту, яку зараз випромінювали всі в цій залі. Ні. Спрагла..., спрагла цікавість, яка жадала напитися саме Властою.

Шкіра молодої відьми перетворилася на шкуринку жабеня, вся взялася сиротами. Вона уповільнила крок, майже зовсім зупиняючись, хоча до її місця можна було простягнути руку. Серце дівчини стукотіло, наче його хтось завів. Власта не знала, від чого вона більше розгубилася: від реакції на її дар чи від погляду лазуритових очей, які продовжували залишати на тілі гарячі дотики.

Та відьму швидко змусив отямитися інший погляд, хитрий і гострий. Він належав тій жінці – Катерині, яка приходила до Феодори разом з чаклуном. Вона сиділа біля нього і, нахиливши голову, уважно сканувала Власту. Дівчина схаменулася, видихнула та поквапилась зайняти своє місце. Добре, що до чаклуна вона сиділа спиною, хоча лопатки вже відчували його розпечені стріли. Коло неї, як і в черзі, знаходилась Вілена, яка все ще продовжувала збентежено витріщатися, здається, вона хотіла декілька раз щось сказати, але так і не наважилась, чого Власта взагалі не зрозуміла.

Молода відьма шукала поглядом в натовпі Феодору, бабуся була зараз єдиною близькою їй людиною тут, хоча б просто побачити її, і від цього вже стане легше. На щастя, Феодора стояла неподалік, дівчина аж долоні розтиснула, коли її очі злапали бабусю. Відьма усміхнулася та схвально кивнула, мабуть, перше випробування цього свята Власта гідно пройшла.

Лише зараз вона звернула увагу, що їхній стіл був чорним, а посуд на ньому – з блакитного скла, поєднання досить незвичне, але виглядало ефектно. Тим паче в келихах парувала вода, а декорації у вигляді свічок, магічних амулетів, різноманітних складників для зіллів у маленьких пляшечках, створювали особливу атмосферу навкруги.

- То ти справді можеш подорожувати у часі?

Власта смикнулася, вона не очікувала, що Вілена з нею таки розмовлятиме.

- Ну, це не зовсім подорожі. Я просто можу повертатися у моменти, коли хтось потребує зцілення і, власне, зцілювати.

У сусідки знову збільшилися очі:

- Я про таке тільки з легенд чула. Думала, що це не зовсім правда й подібної сили існувати просто не може. Подейкували, що відьма з цим рідкісним даром багато років тому жила.

- Так, це моя прародичка. Саме від неї я його й успадкувала.

- Ого…, – у Вілени розтулилися вуста, – навіть не знаю, захоплююся я чи боюся тебе…

У Власти натомість вирвався коротенький сміх:

- А чого мене боятися? Я ж зцілюю, а не руйную. – Відьма помітила, як всі за столом зиркали в її бік, майже не звертаючи уваги на новеньких, які поступово приєднувалися. Тепер вона чудово розуміла слова Феодори, як і те, чому бабуся її приховувала. Якби раніше всі довідалися про дар Власти, їй би просто не дали спокою.

Нарешті всі вільні місця знайшли своїх власників, чоловік зі стола «почесних» виголосив вітання, багато приємних слів було адресовано саме новачкам, а потім запросив інших до столиків, аби розпочати частування. Всю його промову Власта щосили намагалася не дивитися на того чаклуна, хоча і боковим зором, і своєю шкірою відчувала його погляд лише на собі.

Коли на столиках з’явилася їжа, порожні келихи для алкогольних напоїв наповнилися ігристим, світло навколо притлумилося та заграла спокійна мелодія, хвилювання трохи вляглося. Молодій відьмі не зовсім і кортіло їсти, проте, ще дуже увагу привертати до своєї персони точно не хотілося.

Але спокій той недовго панував, музика стала гучнішою, тож залу поступово заполонили пари, які танцювали. Власта вирішила скористатися моментом та підійти до Феодори, яка сиділа за круглим столиком і щось обговорювала з відьмою у цікавому капелюсі. Однак тільки-но вона підвелася та зробила декілька кроків, як напроти неї виринув чоловік, який до цього теж сидів за столом «особливих».

- Чарівна Власто, прошу, складіть мені товариство у цьому танку? – незнайомець мило усміхнувся та простягнув назустріч руку.

Відьма розгубилася, вона зовсім не планувала танцювати. Та в її голові чомусь і думка навіть не виникала, що хтось може отак одразу запросити на танець, особливо після реакцій на її дар.

- Будь ласка, ви зробите мене трошки щасливішим сьогодні, якщо погодитесь.

Власта пам’ятала настанови Феодори, що зі всіма наймогутнішими треба поводитися чемно, тож невпевнено кивнула та вклала руку у його теплу долоню.

Чоловік вів вправно, граційно, нікуди не поспішаючи, ніби смакував цим танцем з нею. Він поводив себе досить галантно, надто не притискався і давав волю всім рухам дівчини. На вигляд йому було десь до сорока, темне, ідеально вкладене, волосся, яскраві зелені очі, дещо м’які риси обличчя і привітна усмішка. Тіло він мав дуже й габаритне, в одній його долоні вмістилося б обидві руки Власти. На ньому був чорний подовжений жакет і світла сорочка з елегантним ненаполегливим жабо та коштовним камінцем посередині. Дівчина згадала і про свій подарований камінець, вона вже перед виходом прихопила прикрасу та поклала до кишені. Відьма збиралася повернути дарунок власникові, вона розуміла, що точно побачить тут того чаклуна, щоправда, не уявляла, яким авторитетом він володіє. Власта зиркнула туди, де сидів чоловік. Зиркнула й одразу здригнулася, краще б відьма цього не робила, її таким вбивчим поглядом нагородили, що від кінчиків пальців почала підійматися крига.