Глава 8

Ці сни були не такими, як інші. І річ навіть не в тому, що вони здавалися реальними та повторювалися майже щоночі, ні. Просто Власта після них не могла спати. Зовсім. Потім на ранок і протягом дня її не покидали відчуття, що за нею хтось стежить. Постійно. Хай там як, але й у відьомському світі – то недобрий знак.

Молодій відьмі снився той незнайомець, вона озиралася і бачила його коло хати, за парканом, у своїй кімнаті, навіть – у своєму ліжку. Іноді це нагадувало кадри с фільму жахів, коли Власта підіймала ковдру, а під нею лежить… він. Чоловік нічого не говорив, лише пронизував лазуритовими очима, проте, від цього таємничого погляду тіло, наче застигало.

А далі почалися дотикові переслідування. Чаклун виникав позаду, шкіра відчувала його дихання та бралася крихітними пагорбами, він торкався кінчиками своїх пальців і повільно водив по шиї, плечах, руках. Власта несамовито тремтіла в ці миті, однак, нічого не могла вдіяти, незнайомець її ніби гіпнозував. Коли він наближався до вуха, аби, напевно, щось прошепотіти, тільки тоді дівчина просиналася, панічно оглядаючи все навкруги, чи нема його в якомусь темному закутку, чи не заховався він десь поряд.

Відьма думала запитати у Феодори, може це – певний магічний вплив, хоча начебто всі відьми й чаклуни мають відчувати подібні речі. Проте після останньої розмови знову чіпати цю тему зовсім не хотілося. Та незнайомець, на щастя, і не приходив більше, а дарунок його дівчина заховала аж в сараї.

Час до Великого свята промайнув майже непомітно. Тепер замість днів лишилося декілька годин. Власта стояла коло дзеркала та не могла вирішити: волосся краще залишити на плечах, чи відкинути назад? Звісно, за лаштунками душі вона чудово усвідомлювала, що то звичайне хвилювання, саме воно й змушувало придивлятися до найменших дрібниць.

Сукня лягла ідеально. Здавалося, навіть ідеальніше, ніж минулого разу, коли Власта приміряла її вперше. Довга, чорна, льняна, вона охоплювала лише половинки плечей дівчини та мереживними дугами спускалася до грудей. На корсеті, який підкреслював тендітний стан, були вишиті квіти й візерунки теракотових відтінків, такі самі простягалися і по широких рукавах та по обідку просторого низу сукні. Аби додати яскравості очам, Власта одягла свій набір з блакитних сережок та намиста, на її шкірі вони виглядали, мов крапельки води, підсвічені променями сонця. Туфлі обрала на підборах, проте, не надто високих, щоб зручно було, бо повернеться вона тепер вже аж під ранок. Трохи відійшла та нахилила голову. Ні, все ж відкинула волосся назад, яке одразу хвилями вкрило спину, так і шию видно, і прикраси.

- А чому подарунок не одягла?

Власта аж підстрибнула перед дзеркалом! Коло дверей стояла Феодора, на ній теж була довга темно-зелена сукня з високим коміром, кармінові масивні сережки та перстень з таким самим карміновим камінцем, волосся вона зібрала вгорі у зачіску, а вуста підкреслила вишневою соковитою помадою. Дівчина задивилася на бабусю, вона ніколи до цього не бачила її такою, навіть минулі два свята Феодора виглядала більш стримано. А тут помолодшала одразу років на десять. А то і на всі двадцять.

- Ти маєш неперевершений вигляд, бабуню. – Власта розвернулася, її обличчя осяяла усмішка. Вона й про питання зовсім забула.

- Дякую, люба. Ти теж неймовірно гарна. Дивлюся на тебе й повірити не можу, що вже три роки минуло.

Молода відьма видихнула та неспішно підійшла:

- Мені й самій здається, що тільки-но вчора тут опинилася. Час і справді промайнув швидко.

Феодора усміхнулася у відповідь та несподівано примружила очі й з хитринкою нагадала про своє геть незручне запитання:

- То чого не обрала синій діамант? Якщо боїшся в’їдливих поглядів, то можеш сміливо його одягати. Коли всі почують про твій дар, і так дивитимуться лише на тебе.

Усмішка одразу зникла з вуст Власти, вона нахилила голову та відповіла досить тихо:

- Я не просила ніяких подарунків. Тож не збираюся його носити. Поверну при першій же нагоді.

Зненацька Феодора підступилася і досить ніжно провела рукою по волоссю дівчини. Дивно було це, бо вона точно не належала до людей чи відьом, які полюбляють телячі ніжності. Та зараз в її очах промайнуло щось саме таке:

- Дозволь ще одну пораду, Власто: не затримуй на ньому надовго погляд, краще – взагалі не дивися в його бік, – а потім легенько ущипнула за підборіддя, – гаразд, ходімо. Час познайомити всіх з моєю вихованкою.

Коли вони підійшли до маєтку, який нагадував середньовічний замок, у Власти розтулилися вуста. Молода відьма ще ніколи не бувала у прихованій реальності, тільки багато чула про неї від Феодори. Як тільки вони пройшли браму, хвилювання одразу відступило, хоча дівчина й бачила тепер на власні очі, скільки відьом та чаклунів так само як і вона, прямують на свято. Деякі віталися з ними, а потім затримували на Власті зацікавлені погляди, від чого вона добряче ніяковіла, бо ті погляди зовсім відрізнялися від людських. Добре, що ніхто ні про що не розпитував, а то й так спиною мандрував холод.

Біля маєтку Власту та Феодору розділили, молоду відьму провели до черги інших новачків, які сьогодні вперше будуть присутніми на святі. Вона опинилася в довгому напівтемному коридорі, наповненому шепотом і тихими смішками. Власта стала за темноволосою дівчиною, яка постійно осмикувала свою фіолетову сукню та щось бурмотіла під ніс. І тут хвилювання знову нагадало про себе. Бабуся розповідала, як все відбуватиметься: їх по черзі викликатимуть, представлятимуть, називатимуть дар чи вміння, а після на новачків чекає окремий столик, аби магічна спільнота мала змогу, так би мовити, роздивитися всіх та з кожним ближче познайомитися. Якщо пощастить, декому навіть запропонують роботу, тому треба постійно чемною бути й мило всміхатися.