Глава 6

Власта не змогла більше заснути. Дівчина крутилася, по-різному влягалася та вмощувала подушку, рахувала овець, але, зрештою, встала й пішла готувати сніданок. Їй з голови не йшла їхня з Феодорою розмова, особливо останні слова старої відьми. Власта й справді жодного разу не згадувала про Макара, коли зверталася до свого дару, адже для зцілення потрібна щира, чиста, справжня та сильна любов. Тому вона завжди думала про свою родину, але чомусь не про хлопця, якого кохала. Принаймні думала, що кохала.

- Ні, – дівчина покрутила головою, – цього не може бути. Це ж Макар! Напевно всьому тому є якесь пояснення. Феодора помиляється. – Її серце швидше застукотіло, вона так занурилася у свої думки, що каша з плити ледь не втекла за вікно.

Власта впоралася зі сніданком ще навіть до світанку. Надворі тільки починало розвиднятися, а це була улюблена мить дівчини – коли все навколо прокидається. Їй не хотілося марнувати розквіт нового дня на глибокі складні роздуми, тому вона схопила велику в’язану хустку та вийшла в садок зустрічати сонце.

Ранок сьогодні був напрочуд теплим. Навіть попри те, що Власта одягнена лише в одну нічну сорочку на тонких бретелях, вона зовсім не змерзла, щоправда, ще хустка добре зігрівала. Молода відьма сіла на плетений стілець за невеличкий столик під яблунею, де вони з Феодорою часто полюбляли пити чай. А ще дівчині подобалося тут читати. Вона швидко збігала за книжкою, ступаючи тихенько та оминаючи скрипучі полиці, аби не розбудити бабусю. Як вийде сонце, продовжить свою традицію.

Власта поглянула вгору, особливо гарно тут було, коли яблуня квітла. Вона нагадувала наречену в розкішному білосніжному вбранні. А аромати які панували навкруги..., найпрекрасніші аромати. Тепер на місті квіточків з’явилися маленькі зелененькі яблука, які зростатимуть майже все літо, а в серпні потішать своїм неперевершеним смаком.

Молода відьма слухала, як перегукуються ропухи, під ранок вони особливо активні, бо незабаром їм треба йти відпочивати. Небо поступово змінювало свої кольори, з-за обрію почали виглядати перші промінчики сонця. Власта заплющилася і вдихнула цілюще лісове повітря на повні груди, ранкова свіжість приємно торкалася шкіри. І тут дівчина розплющила очі та швидко видихнула, вона згадала про того дивного незнайомця, який мав аромат, що так подобався Власті. А потім одразу виринули спогади і про поцілунок. Тілом промайнули мурахи, вона чомусь завжди з’являються, коли молода відьма згадує, як його вуста ковзали по її вустах. Цікаво, який він чаклун? Вона вже з’ясувала, що доволі сильний, раз її закляття майже не подіяло. Хоча, може просто захист такий добрий має? Те, що він не називав свого імені та нічого про себе не розповідав, тільки дужче розпалювало цікавість Власти. Їй подобалося у всьому знаходити істину, і в його таємничості вона також хотіла її знайти.

Спочатку дівчина не збиралася брехати Феодорі та хотіла розпитати про того дивного незнайомця з лазуритовими очима, але несподівана поява Макара все змінила. Власту чомусь не покидало відчуття, що краще про вчорашню прогулянку, а особливо – про поцілунок, мовчати. Причина тому – загадкова та вкрай непередбачувана поведінка старої відьми. Власта була майже впевнена, бабуся щось таке побачила у її майбутньому, що навіть ставлення до Макара змінила, хоча звичайних людей Феодора не дуже полюбляла. Нічого надзвичайного, вона, на відміну від Власти, з самого народження і дар мала, і зростала у відьомській родині. От тільки як дівчині, залишаючись відьмою, триматися якнайдалі від чаклунів? Її й без того майже три роки нікому не показували, наче створіння з якогось іншого виміру. Власта не хотіла бути відлюдницею. Так, з дитинства найкраще її оточення – це книжки, весь свій вільний час вона за ними й проводила. Та спілкуватися любила також, дівчина мала багато друзів у її минулому звичайному житті. А тут..., тут вона відчувала самотність. І взагалі, як можна звикнути до магічного світу, якщо тебе до нього не підпускають? І що буде після Великого свята? Що буде, коли всі дізнаються, який в неї дар? Всі ці думки тиснули на Власту, вона усвідомлювала, що треба зосередитися на опануванні всіх своїх сил, та за подіями останніх днів – зосередишся тут.

Дівчина розгорнула книжку та взялася за улюблену справу, зараз вона хотіла поринути в неї та забути про все те, що її турбувало. Але читання зранку на свіжому повітрі має свої хитрі задуми, за годину Власта задрімала.

Вона бачила різноманітні та досить загадкові сни: десь молода відьма гуляла лісом, збирала трави, постійно відчуваючи чиюсь присутність поряд, але коли оберталася чи прислухалась, нікого не бачила. Десь Власта заходила до річки з чистою й майже прозорою водою, а хтось невідомий тримав її за руку, проте, хто саме, наче навмисно приховували. Потім дівчина знову зустріла Макара у хаті Феодори, він ніби хотів їй щось сказати та сумнівався і просто мовчав. А далі до її сну завітав той чаклун, який нагородив нахабним неочікуваним поцілунком. Він нічого не робив, не говорив і навіть не наближався, тільки стояв неподалік та спостерігав за відьмою. Власта відчувала на собі його допитливий погляд, він крокував її тілом поволі, ніби смакуючи кожним візерунком на шкірі. Абсолютно «магічний дотик». Це той дотик, який відчуваєш на відстані. У дівчини будь-яка клітинка тремтіла від нього, але сама вона не рухалась, немов чекаючи на щось. На що? «На що ти чекаєш, Власто?» – пролунало в її голові.

Дівчина розплющила очі, але відчуття того «магічного дотику» так нікуди й не поділось. Вона продовжувала відчувати гарячий погляд, а потім побачила його..., він стояв коло огорожі та з розтуленими вустами дивився на неї. Хрипке чоловіче дихання лоскотало відьми вуха, проте вона лише потягнулась та знову вляглася на свою руку: