Вихованка відьми

Глава 5

Власта сиділа на підвіконні та гладила пелюстки троянди, яка завітала у відчинене вікно. Дівчина давно не відчувала таких суперечливих почуттів. Вона пам’ятала, як важко їй було прощатися з Макаром, наче це тільки вчора відбувалося. До того ж не один раз. І от, коли вона остаточно змирилася зі своїм майбутнім та зосередилася на Великому святі, її зустріла така несподіванка. Але чому саме зараз? Чому Макар прийшов аж тепер?

- А чого ти чекала, Власто? Ти стільки його відштовхувала. Ще й шкодила  на додачу. – Молода відьма запитувала сама себе та дивилася на квітку, наче вона мала погодитися з нею.

Неочікувано двері відчинилися і до хати повернулася Феодора.

- О, вже пішов? А чого так швидко? – жіночка налила собі склянку води та присіла за стіл.

- Бабусю, що відбувається?

- Ти про візит свого колишнього нареченого?

- І не тільки. – Власта встала з підвіконня та присіла на стілець біля Феодори. – Я добре пам’ятаю, коли Макар одного разу приїхав провідати мене разом з моїми батьками, ти його навіть на поріг не пустила. А тут запросила до хати, чаєм пригостила, сказала, що я матиму вибір після Великого свята. Я нічого не розумію, бабусю. Поясни хоч щось.

Стара відьма видихнула та поставила склянку з водою на стіл.

- Ну, дивись, він шлях не забув, не заблукав, хоча до дороги, що веде до міста, декілька кілометрів лісом. Цей твій Макар навіть не злякався увійти до відьми, про яку майже нічого не знає. Мабуть, він справді непоганий чоловік. Головне, аби надійним був та зайвого не базікав. – Жінка так говорила, наче оженила їх, ніби Власта тільки вчора до неї прийшла і всіх цих років не існувало.

- Але ж ти наказала мені з ним розійтися та не спілкуватися! Ти постійно нагадуєш, що відьмі з моїм даром – немає місця серед людей і я повинна знайти себе в магічному осередку. Що зараз змінилося?

Феодора зволікала. Помітно було, що чогось вона точно не домовляє, навмисно підбирає слова, контролює свої емоції на обличчі. Насправді молода відьма за ці три роки вже вивчила її. Але дівчині геть не подобалося те, що вона зараз бачила. Одна справа, коли говорять дотримуватися правил, але зовсім інша – коли встановлені правила тією, хто їх встановив, і порушуються.

- Послухай, Власто. Ти знаєш, що я волію змовчати, ніж сказати без необхідності щось, що не сподобається. Але, коли вже кажу, то кажу відверто. Ось тобі моя чесна думка: якби ти дійсно кохала свого Макара, не покинула б його, навіть коли б тобі весь світ наказував, – зеленкуваті очі Феодори спалахнули, – повір, я знаю, про що говорю. В моїх юних літах мені теж трапився чоловік, без якого я свого життя не уявляла, хоча нам обом досить складно було. Я, на відміну від тебе, не могла зробити іншого вибору. Та для мене його і не існувало взагалі. Були тільки він та я. Але, як бачиш, поряд цього чоловіка нема, тож щасливою нашу історію точно не назвеш, – відьма задумливо усміхнулася, – ні, Власто, коли справді кохаєш, ти не можеш зробити якийсь інший вибір. Почуття завжди сильніші логіки та раціональності, про які ти так полюбляєш часом мені торочити. І до Макара ти не мала тих почуттів. Їх можна називати як завгодно: симпатія, однодумність, потяг, повага, прихильність, залежність, захоплення, але точно не кохання, бо його пояснити неможливо.

- Але якщо на твою думку це так, то навіщо ж ти дозволила йому зайти та розмовляти зі мною? Наодинці нас залишила. Нащо дала надію, за яку мене колись і сварила?

- Саме через це, Власто. Бачиш, ти ще молода і не розумієш, що кохання – річ безконтрольна. А от повага та все те, про що я тільки-но говорила, мають певні гарантії. Вам не обов’язково бути закоханими по самісінькі вуха, головне, аби ви підтримували один одного та цінували. Макар не забув тебе навіть після сплину часу, не полишив думок про ваше спільне майбутнє і попри заборони все одно спробував. Він тямущий, не боїться твого магічного нутра, готовий підтримувати, допомагати, що ще потрібно? Тож я поглянула і запитала себе, а чом би й ні? Будеш за ним, як за кам’яною стіною, чого заважати вашому щастю? Цей хлопак – хороша партія для тебе, Власто. Тому нехай у вас все складеться.

Молода відьма дивилася на Феодору шаленими очима і навіть не кліпала. Вона не хотіла, але не втримала емоцій і впустила декілька сльозинок. Власта рідко скаржилася, бо відповідально та віддано ставилася до свого навчання, тих незрозумілих правил та життя тут. Але зараз..., зараз це було вже занадто. За ці майже три роки чого дівчина тільки не чула, але вона б ніколи не подумала, що почує щось подібне.

- Бабусю, ти жонглюєш моїм майбутнім, як фокусник апельсинами. Ти хоч уявляєш, як воно звучить? Ти спочатку говориш, що я насправді не кохала чоловіка, за якого збиралася заміж, а потім переконуєш, що мати почуття взагалі й не обов’язково. Ти бачила, як я страждала, як мені було важко змиритися з новою реальністю, а тепер скасовуєш все, наче лише п’ять днів минуло. Ти казала, що мені нема місця серед людей, а зараз розповідаєш про вибір після Великого свята. Я геть нічого не розумію. Зовсім! Таке враження, що ти..., ти просто граєшся моїми почуттями! – Власта крикнула, але вмить затулила рота руками. Вона не очікувала подібного від себе та дівчина взагалі й голос не звикла підвищувати. Проте їй і без того загадок та недомовок вистачає, а тут вже у відсутності почуттів звинувачують і вирішують, як їй далі жити.

Феодора реагувала напрочуд спокійно, хоча нікому не дозволяла кричати в її присутності, а тим паче в себе вдома. Однак вираз обличчя в неї зовсім не змінився. Вона з уважністю дивилася на Власту, рухаючи іноді одною бровою. А коли побачила, що дівчина трохи вгамувалася, рівно промовила:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше