Глава 4

Крізь Власту промайнув вогонь, до того ж такий, що ледь з ніг її не турнув. Однак вона не розгубилася. Точніше розгубилася, проте ненадовго. Відьма приклала руки до його грудей та чимдуж штовхнула, наклавши закляття, яке додало її поштовху сили. Та ефект вона отримала трохи не той, на який очікувала. Нахабник навіть на крок не відступив, лише відхилився. Зате хоч підлий поцілунок перервався і то добре. Власта миттю від нього відскочила, витираючи свої вуста.

- Ти що собі взагалі дозволяєш, га?!

А той лише розвів руками та хтиво промовив:

- Те, про що ми говорили. Ти запитала, я – показав.

- Щоб мені хтось слинив рота без мого ж дозволу, оце я від магії отримаю?! – Власта ледь не закипала, хоча ще й тремтіла чогось на додачу. В неї все перекинулося всередині, такого неочікуваного нахабного вчинку дівчина ще ніколи в житті не одержувала.  

- Якщо дозволиш, я покажу більше. – Він це промовив з цілковитою серйозністю, так, наче збирається її новому вмінню навчити. Та щось їй підказувало, що аж ніяк не в магії.

- А щоб тебе! То ти халявки смажити надумав, а я гадала, що тобі просто поспілкуватися кортить! Гадала, що між нами щось спільне є. Та ти..., та ти...! Та ти навіть імені свого мені не назвав!

В його лазуритових очах затанцювали пустотливі вогники, а куточки вуст вже натякали на усмішку. Здається, йому до слів Власти цілком байдуже. Він подорожував нею поглядом, купаючись у своїх сміливих думках.

- Хто ти? Чому моє закляття на тебе не подіяло?

Чоловік повернувся до її очей та спокійно промовив:

- Бо я сильніший.

- Це ми ще побачимо! І взагалі, з якого дива ти вирішив, що я легкодоступна?!

- О, повір, якби я вирішив, що ти легкодоступна, навіть не заговорив би до тебе. Я не поважаю легкодоступність та не шукаю простих шляхів. Власто, – він нарешті припинив нахабно усміхатися та вгамував якісь свої дурнуваті фантазії, – це всього лише відповідь на твоє запитання. Я хотів, аби ти зрозуміла, що у світі магії тобі не треба перейматися за безконтрольність своїх сил, тут ти ладна відчувати, що зазвичай повинна відчувати дівчина, коли її цілують.

У відьми ледь очі на чоло не злізли:

- По-перше, я вже вмію контролювати сили. А, по-друге, ти що, думки читаєш?! – їй і уявляти не хотілося, що цей дивак побачив, як вона нашкодила через поцілунок своєму нареченому та й взагалі все інше.

- Ні, – він видихнув, – але мені чудово відомо, що коли сили прокидаються, навіть доторкнутися важко до звичайної людини, яка їх своєю чергою не має. Здогадуюсь, як воно було. В мене це сталося в підлітковому віці, через бурхливі гормони я не одній дівчині щось заподіяв, – чоловік миттю здійняв руки в повітря, – кажу одразу, нічого серйозного, але зближенню це заважало, якщо ти розумієш, про що я. – Він неспішно зробив декілька кроків в бік відьми. – Мій дар теж був зі мною не з самого дитинства, тому ти маєш рацію, Власто, спільне в нас точно є.

Дівчина спочатку хотіла відійти, але дивак просто дивився на неї, він і руки сховав за спину, аби не провокувати її на втечу. Вона теж зупинилася на його очах, які здавались цілком бездонними, їхня загадкова глибина поволі підкрадалася до неї. Власта її навіть своєю шкірою відчувала, немов чоловік прагне заманити до власного світу. Відьма здригнулася, її починали лоскотати мурахи, дихання затріпотіло, вона усвідомила, що перед нею досить сильний чаклун, можливо, він вже й здогадався, який в неї дар. Краще йому не довіряти, попрощатися і взагалі більше ніколи не спілкуватись. Але попри це розуміння вуста й досі чомусь відчували дотик його вуст, викликаючи розгубленість та невідворотне збентеження. Оця його сила і свавільність діяли, наче магніт, вони неупинно вабили до себе.

Власта не цілувалася з тієї самої миті, коли поранила Макара, вона боялася нашкодити йому, а потім їм довелося розійтися. Дівчину вже декілька років і не обіймав ніхто з чоловіків, та й де вона їх побачить? Коли додому приїздила, спілкувалася лише з рідними, а тут у Феодори, майже і не бачила нікого. Ось цього невігласа загадкового побачила, тому їй навіть кортіло з ним поспілкуватися, але не настільки тісно.

- Мені вже час. – Вона взяла до рук свій кошик та зиркнула на нього. – Далі я піду сама.

- Власто, – він коротко мазнув по ній поглядом, – тобі твій наречений казав, яка ти гарна?

Дівчина суворо пирхнула:

- Звичайно! А хіба може бути інакше?

На обличчі чоловіка з’явилася незрозуміла посмішка, зовсім не мила, а якась таємнича:

- А казав, що ця краса – не лише зовнішня? Що всередині тебе така світла та яскрава енергія, яка обеззброює. Вона – чиста, наївна, але могутня та виняткова. – І тут дивак припинив посміхатися, вдивляючись в обличчя відьми та навіть не кліпаючи. – Ти той камінчик, Власто, який здатний змінити напрямок течії. Запам’ятай це.

Дівчина відчула, як в неї від кінчиків пальців на ногах підіймається гаряча хвиля. Їй в житті ніхто подібного не говорив. Але незнайомець, ніби вже знав про це. Він коротко усміхнувся та свиснув своєму коневі, той миттєво до нього підбіг.

- Я так і думав. – Чоловік заскочив на свого красеня, кінь гордовито підвів голову, купаючись в захваті, що бачив в очах молодої відьми. – Бувай, Власто. Сподіваюся, ми скоро зустрінемося. Хоча, ні. Не сподіваюся. А знаю це. – Він підморгнув та легенько постукав долонею по спині коня, той одразу ж рушив в бік поля.