Відьма підвела обличчя до неба, в її очах стояли сльози, а вона не хотіла, аби дивак їх бачив. Він може не зрозуміти, вирішити, що вона слабка чи примхлива, ще почне з неї глузувати. Тож Власта декілька раз глибоко зітхнула та опанувала себе, нема чого перед незнайомцями всілякими розсипати кислиці. Дівчина поглянула на дивака, аби побачити його реакцію і..., і вмить отетеріла... В очах чоловіка були не співчуття, не розчарування чи насмішки, не бажання збагнути причини її суму, а захват..., справжній глибинний захват!
Власті не сподобалося те, що вона побачила. Ненормальний якийсь! Може він чаклун, що живиться поганими емоціями? А як ще тоді пояснити оце захоплення її сумом?
- Слухай, далі я, напевно, сама піду, а то ще бабуся побачить і...
- Власто, ми пройшли всього п’ятдесят кроків, до хатини Феодори ще довго. – Дивак промовляв доволі спокійно, а отой шалений блиск в його волошкових очах поступово зник.
- Ну, ризикувати якось мені не дуже хочеться, тож віддай мій кошик і потиснемо один одному руки.
Вуста чоловіка декілька раз смикнулися, а потім він не витримав та як розрегочеться від душі, відлуння так і розійшлося на всі боки. Навіть кінь підвів голову та здивовано поглянув на господаря, чого це раптом той регоче так? А потім пирхнув, мовляв, «не відволікай», та продовжив смакувати травичкою.
- Я, звісно, перепрошую, але ти при здоровому глузді? – Власту вже дістала дивна поведінка незнайомця. І навіщо вона взагалі з ним розмовляти почала? Правду казала бабуся Феодора, не можна ні з ким базікати, треба було, коли вчора зіткнулася з цим перцем, одразу піти геть.
- Вибач. Вибач, будь ласка. Я не навмисно, чесне слово. – Реакція чоловіка за мить змінилася. – Я не маю наміру тебе образити, повір. Але ти така проста, відверта, щира, в тебе на обличчі все намальовано, ну зовсім все. А у світі магії навпаки звикли приховувати, ніхто не показує істину, яку тримає в собі.
- Ну, тоді невеселий ваш світ магії! – Власта промовила різко й суворо, обурюючись на дивака.
- А ось тут ти цілком маєш рацію. Цілком. – Чоловік став серйозним, його очі зробилися дещо темнішими. Здавалося, наче він знає щось таке, про що інші можуть тільки здогадуватися.
- А мій світ – не такий. В мене все просто, зрозуміло і радісно! – Власта емоційно махнула руками, жестикуляцію вона завжди мала жваву, тож коли готувала складні зілля, наприклад, як вчора, просила Феодору відходити від неї, аби не зачепити випадково.
- То яку ціну ти сплачуєш, розкажеш?
Дівчина перевела на нього погляд і примружилась:
- А навіщо воно тобі?
Він став ще серйознішим, ніж був, навіть блідість знову з’явилася:
- Скажімо, моє навчання теж було не з легких. Тож я тебе розумію в певному сенсі.
- О, та невже? Ти теж був вимушений покинути свою сім’ю, рідний дім, улюблену справу та нареченого? Тобі теж довелось з власного дому переїхати на три роки до невеличкої хатинки в лісі, де у твою кімнату можуть зайти будь-якої миті, а іноді навіть і без стуку? – дівчина схаменулася після останніх слів та припнула язика, їй за мить стало соромно, – чогось я бовкнула зайве, хоч не мала права такого говорити. Феодора прийняла мене, мов рідну, панькалася зі мною, всьому навчила, а я так негарно висловилась. Який сором!
- Гей, – чоловік обережно взяв Власту за зап'ясток та зупинився, – облиш ти себе звинувачувати, тобі непросто було, я розумію. А Феодора, до речі, могла б хоч трохи й поважати особистий простір інших.
Дівчина зупинила погляд на дужій долоні та довгих пальцях на своїй руці, які обвивали її, наче канати. Незнайомець тримав з ніжністю, але досить впевнено і твердо. Тобто, якби вона надумала зараз висмикнути свою руку, навряд в неї б легко це вийшло. Власта зазирнула в очі загадковому чоловіку, він тепер стояв ближче, ніж був. Між ними нависла тиша. Вона відчула, як його великий палець, ледь торкаючись, погладив її шкіру. Дівчина здригнулася й відступила, вивільнивши свою руку, він все ж відпустив, але на місці, де тримав, тепер гуляло тепло.
- То, кажеш, в тебе наречений був? – чоловік поновив їхню прогулянку та повільно пішов вперед, Власта теж приєдналася. – Скільки ж тобі років? Я гадав, ти тільки школу закінчила.
Дівчина усміхнулася:
- Ні, я трохи старша. Просто з дитинства обожнювала знання та науку. В мене до цього особливий хист. Я закінчила школу екстерном, одразу вступила до університету, успішно отримала диплом з відзнакою та продовжила навчання в аспірантурі. Найбільше мені хотілося викладати в університеті. На останніх курсах я часто заміняла викладачів на лекціях та семінарах, обожнювала бачити зацікавлені очі студентів, відповідати на різноманітні їхні запитання. А у вільний час шукала матеріали для своєї наукової праці, поглинаючи книгу за книгою. До речі, зі своїм нареченим ми в бібліотеці й познайомились. А потім..., – очі Власти знову наповнилися сумом, – потім прокинувся дар і все стало просто нестерпним. Ти підходиш вранці до дзеркала, дивишся на своє зображення, наче нічого й не змінилося, але це не так. За декілька секунд відчуваєш якусь невідому силу в тілі, яку не можеш контролювати. А тоді..., тоді подумки благаєш, аби тільки нікому не нашкодити. Я була зовсім непідготовленою до магії, яка в мені прокинулась. Не розуміла передчуттів, лякалася звуків, не могла зайвий раз махнути рукою без побоювання щось розбити. І не могла більше викладати..., – дівчина опустила голову та дивилася собі під ноги.