Все відбулося надто швидко, аби вона змогла це якось проконтролювати. Тепло в долонях зникло так само несподівано, як і з’явилося, а на руці чоловіка лишилася тільки тоненька темно-червона смужка. У неї перехопило подих! Ще хвилину тому на цьому місці зяяв глибокий поріз, кров з якого вимастила сорочку, штани та й стіл, за яким сидів незнайомець. А тепер..., а тепер там нічого не було, наче і не існувало ніколи.
- З вами все гаразд? Ви зблідли. – Чоловік вдивлявся в розгублене обличчя дівчини. – Боїтеся вигляду крові?
- Ні. – Вона спантеличено помотала головою, розуміючи, що зараз доведеться якось пояснювати, чому бинт більше не потрібен.
- Так, я вже тут! – до зали забігла медсестра зі своєю медичною валізкою. – Зараз я огляну вашу руку. – Моторна жіночка поклала валізку на стіл та розкрила її, діставши звідти вінілові блакитні рукавички. – Чим ви порізалися?
- Я? Канцелярським ножем. Хотів ним скотч на папері розрізати, а ніж вислизнув та прямісінько в руку.
- Зрозуміла. Подивімося, що тут у вас і як.
Дівчина відійшла, поки медсестра намагалася знайти, де ж там той поріз. В неї мороз спиною промайнув, що зараз всі подумають?
- Почекайте, це що, жарт такий? – жіночка вертіла руку чоловіка в різні боки, а потім випустила її. – Ви взагалі адекватні? Я сюди з першого поверху летіла. І навіть сходами, бо ліфт довго чекати. Що за маячня? Кров є, а рани нема! Ви навмисно мені тут комедію розіграли?!
- Як? Та ви що, я власними очима бачила, як з його руки текла кров. Он, погляньте, на підлозі плями які. – Бібліотекарка підійшла ближче, аби показати їх. – Власто, скажи, ти ж намагалася пану допомогти. Скажи, що це не розіграш і він дійсно порізався. Я в бібліотеці дуркувати б не дозволила.
Дівчина здригнулася, почувши власне ім’я. Цієї миті їй хотілося сховатися, або хоча б сховати бинт, який вона тримала. Всі вперлися в неї уважними поглядами, особливо незнайомець, його очі аж палали, викликаючи ще більше збентеження.
- Не розіграш. Вибачте. – Власта схопила свою сумку та майже побігла до виходу. Вже надворі вона зупинилася та віддихалася, витираючи сльози, що невпинно котилися по її щоках. Дівчина розвернулася та поглянула на гарну історичну будівлю, в якій знаходилася бібліотека. Тепер і її не можна відвідувати. Сили прогресували. Бувати серед людей – небезпечно. Власта неспішно попленталася додому, остаточно розуміючи, що їй доведеться погодитися на умови тієї відьми та змінити своє життя...