Розділ 24

- Ну і однією з головних умов є тиша, - бачу, як рот виконроба відкривається, щоб заперечити мені, але я встигаю підняти вказівний палець, даючи зрозуміти, що я ще не закінчила говорити. - Я розумію, що це ремонтні роботи і вони супроводжуються деяким шумом від працюючої техніки або галасом робітників, але і ви маєте розуміти, що ми не закриваємо готель на цей період і в інших номерах будуть відпочивати люди, - його рот знову відкривається і він починає нагадувати мені рибу, що хапає повітря, та я знову ж таки не даю йому можливості вставити слово. - Ми повністю перекриємо це крило, у розпорядженні ваших людей будуть бокові сходи з виходом одразу на задній двір. 

- Аліна Ярославівно, я не можу обіцяти, щодо тиші, ну самі подумайте, це ж ремонт.

- По-перше, ми робимо косметичний ремонт, а не руйнуємо стіни, по-друге, я про це думала, коли обирала вашу фірму серед сотні таких самих, але більш дешевих. І от зараз переді мною стоїте саме ви, а не Валерій Петрович з “ОксаГрупп”, - його губи кривляться при згадуванні конкурента. - На вашому сайті написано, - відкриваю на телефоні зарані збережений сайт компанії, - “Білд Тех - лідер серед компаній, що надають послуги з ремонтних робіт. Ми виконуємо послуги якісно і в строк. У нас працюють кваліфіковані фахівці, для яких ремонт - улюблена справа…” - він зітхає і хитає головою.

Поки ми розмовляємо, його люди фотографують номери, роблять заміри та нотатки стосовно майбутнього ремонту. Те, що я не дуже розуміюся на всіх процесах додає трохи невпевненості, але це зовсім не означає, що я не можу відрізнити цемент від шпаклівки. Але мій співрозмовник саме так і думає. Весь ранок цей дядечко пускав мені пилюку в очі та жужав на вухо, засипаючи непотрібною інформацією, наче набридлива муха. Якби товариш Антона не був власником цієї компанії, пообіцявши нам пристойну дружню знижку, то я навряд чи б погодилась на співпрацю з цим пихатим індиком. Добре, що напередодні я ознайомилась з послугами цієї компанії, та заразом подивилась сайти конкурентів, щоб мати загальне уявлення про цю сферу. Саме згадка про конкурента добряче його осадила, мабуть, злякався, що ми відмовимось від його послуг і доведеться виправдовуватися перед керівництвом за втрачених клієнтів. Він ще не знає, що угода у нього в кишені, тому користуючись його необізнаністю ставлю свої умови стосовно організації самого процесу, бо на жаль у самих ремонтних роботах я нічого не тямлю.

- На наступному тижні чекаю від вас кошторис на виконання ремонтних робіт та дизайн проєкт. Якщо кінцевий результат нас задовольнить, то тоді поговоримо і про ремонт правого крила, - змахую рукою у бік другої половини коридору, на яку згодом також очікують ремонтні роботи. 

- Звісно, Аліна Ярославівно, - швидко погоджується виконроб, тисне мені руку і йде до своїх людей.

Я ж видихаю з полегшенням, що ця розмова закінчена, але розумію, що так просто мені з цим чоловіком не буде. На годиннику майже шоста вечора, тому вирішую нових справ не розпочинати, інакше знову доведеться сидіти допізна. І так весь тиждень був напружений через мою ж ідею зробити косметичний ремонт лівого крила готелю. Кардинальних змін я не планую, але оновити номери та замінити меблі конче необхідно, бо той середньовічний хаос, що панує в інтер'єрі готелю нікуди не годиться. Антон з легкістю погодився на мою пропозицію, і навіть полегшив мені справу тим, що порекомендував звернутися у фірму його друга. Тому тепер справа за малим - пережити ремонт. 

Захлопую кришку ноутбука, відкидаюсь на спинку, все того ж незручного крісла і прикриваю на хвилинку очі. На сьогодні по плану лише відпочинок, навіть готувати вечерю собі не буду. Готові страві в супермаркеті не такі вже і погані, коли ліньки готувати, а сьогодні саме такий день. Сподіваючись, що у них ще залишився мій улюблений салат Цезар в індивідуальному пакуванні, зачиняю кабінет й рушаю до супермаркету.

- До понеділка, - прощаюсь з Лідою, яка розкладає якісь папірці. - Гарних вихідних!

- Дякую, і вам гарних вихідних Аліна Ярославівна, - усміхаючись відповідає дівчина і легко махає мені рукою.

Хоч я і просила дівчат називати мене на ім'я та вони деколи про це забувають. І хоча у мене з ними прекрасні стосунки, бо виконують вони свою роботу на відмінно, але для них я все одно керівник і іноді здається, що вони мене навіть побоюються.

Переступаю поріг готелю і сильніше затягую шарф на шиї коли опиняюсь посеред вулиці, бо початок весни можна побачити лише на календарі, а сам березень не поспішає балувати нас теплими днями. Ще й до батьків Слави та Андрія завтра їхати у гості в такий холод. Краще б вони влітку народились, хоч би тепліше було.

Гучний сигнал змушує моє тіло здригнутись, та вилаятись на винуватця я не встигаю, бо переді мною зупиняється автівка Андрія, посмішка на обличчі якого свідчить про те, що зробив він це навмисне.

- Привіт, Рижуля, - цілує у щоку коли виходить з машини та підходить ближче.

- Привіт, - кажу не задоволено. - Навіщо  бібікати, перелякав до смерті, дурний.

- Вибач, якось не подумав.

- Як ти тут опинився?

- Так ми ж їдемо у село. Ти що забула?

- Але ми домовлялись на завтра, - дивлюсь на нього шоковано, бо була впевнена, що їдемо ми лише завтра. 

- Завтра ми домовлялись зустрітись з батьками, а їдемо ми сьогодні.

- Я не планувала сьогодні поїздку. Я втомилася. Не вечеряла. У мене не зібрані речі. І я не збираюсь спати у вашому будинку, - кажу зло і загинаю пальці на кожному пункті.

- Ти чого злися, Рижуля? Я теж втомився, тому і не хочу завтра рано вставати і сідати за кермо, а потім знову ввечері повертатись у місто. Ми сьогодні поїдемо, переночуємо, завтра виспимося, поснідаємо, а потім вже і до батьків поїдемо, - каже лілейним голоском, який стовідсотково відполіровує на своїх прихильницях.

- А твій брат в курсі, що йому знову доведеться мене терпіти? - язвлю, а Андрій закочує догори очі.