Глава 15. Єгор

Я сидів у своєму кабінеті, намагаючись зосередитися на роботі, але думки постійно поверталися до Злати. Її заплакані очі, її розбите серце – це все було моєю провиною. Я знав, що повинен був триматися подалі, але не міг. Моє кохання до неї було сильнішим за будь-які перешкоди, сильнішим за страх знову завдати їй болю.

Раптом двері мого кабінету відчинилися, і ввійшла Аля. Її обличчя було серйозним, а погляд – холодним і рішучим, мов лезо ножа. Вона не сказала "привіт", не запитала, як у мене справи. Вона одразу перейшла до справи, її голос був сповнений сарказму і зневаги.

– Що ти тут робиш? – запитала вона, її голос був сповнений сарказму. – Невже вирішив, що працювати в одній компанії – це вдала ідея? Невже ти думаєш, що Злата знову повірить тобі?

– Я тут працюю, – відповів я, намагаючись зберігати спокій, хоча всередині мене вирував вир емоцій. – І не збираюся нікуди йти. Я маю право працювати тут, як і будь-хто інший.

– Ти думаєш, я не бачу, що ти робиш? – запитала вона, її очі палали гнівом, мов два палаючих вугілля. – Ти знову хочеш зруйнувати її життя? Ти знову хочеш завдати їй болю?

– Я хочу допомогти їй, – відповів я, дивлячись їй прямо в очі, намагаючись передати всю глибину своїх почуттів. – Я кохаю Злату. Я хочу бути поруч, коли вона цього потребує.

– Кохаєш? – вона засміялася, але в її сміху не було жодної радості, лише гіркота і злість. – Ти вже одного разу «кохав» її, і що з цього вийшло? Ти втік у день весілля, залишивши її біля вівтаря, розбивши її серце на мільйон шматочків.

– Я помилився, – відповів я, відчуваючи, як сором і біль стискають моє серце, мов лещата. – Я був молодий і дурний. Я злякався. Але я зрозумів свою помилку. Я хочу все виправити.

– Виправити? – вона підійшла до мене, її голос став тихим, але сповненим загрози, мов тихий шепіт змії. – Ти не виправиш нічого. Ти лише знову завдаси їй болю. Ти знову зруйнуєш її життя.

– Я не здамся, – відповів я, відчуваючи, як рішучість зміцнює мене, мов сталь. – Я поверну Злату. Я доведу їй, що змінився.

– Ти не повернеш її, – сказала вона, її голос був холодним і рішучим, мов вирок. – Я не дозволю тобі знову знищити її життя. Я не дозволю тобі знову завдати їй болю.

– Ти не можеш мене зупинити, – відповів я, відчуваючи, як гнів і рішучість зміцнюють мене, мов буря. – Я кохаю Злату, і я поверну її, чого б мені це не коштувало. Я пройду через будь-які випробування, щоб довести їй свою любов.

Аля дивилася на мене, її очі були сповнені ненависті і зневаги. Вона не вірила мені, вона не вірила в мої почуття. Але я знав, що не здамся. Я поверну Злату, навіть якщо для цього мені доведеться пройти через пекло.

Аля пішла, залишивши мене наодинці з моїми думками. Її слова, мов отрута, отруювали мою душу, але я не збирався здаватися. Я знав, що повинен боротися за Злату, навіть якщо весь світ буде проти мене.

Раптом двері мого кабінету знову відчинилися, і ввійшов мій партнер, Дмитро. Його обличчя було схвильованим, а голос – сповненим ентузіазму.

– Єгоре, у нас є чудова можливість! – вигукнув він, підходячи до мого столу. – Наступного тижня в Мілані відбудеться семінар від самого Джорджіо Армані! Це шанс, який випадає раз у житті!

– Джорджіо Армані? – здивовано запитав я, відчуваючи, як у моєму серці спалахує надія. – Це чудово!

– Так, і я подумав, що нашу компанію повинен представити ти, – сказав Дмитро, його очі сяяли від радості. – В мене дружина має народжувати, я не можу зараз відлучитися. А ти заслуговуєш на цю можливість. З тобою поїде наш найкращий дизайнер…

– Я знаю хто, – відповів я, відчуваючи, як у моєму серці зароджується план. – Злата.

– Злата? – здивовано запитав Дмитро, його брови злетіли вгору. – Але... але в нас є інші дизайнери, які...

– Злата заслуговує на цю можливість, – перебив я його, мій голос був твердим і рішучим. – Вона талановита, вона наполеглива, і вона найкращий дизайнер, якого я знаю.

– Але... – Дмитро завагався, відчуваючи мою рішучість. – Добре, гаразд. Якщо ти так вважаєш... Я не проти. Їдьте разом.

Я відчув, як у моєму серці спалахує надія. Це був мій шанс. Шанс знову зблизитися з Златою, шанс довести їй, що я змінився, шанс повернути її любов.