Глава 12. Злата

Я не змогла наздогнати Гліба біля автомобіля. Він поїхав, а я бігла слідом ще кілька метрів, гукаючи його. Яка ганьба! На мене озиралися перехожі, я почувалася настільки жахливо,що була б рада і під колеса якомусь авто кинутися. В що перетворилося моє життя?

Мені трапилося таксі. Я застрибнула в нього і назвала адресу, а тоді всю дорогу думала про те, що чекає на мене вдома.

А якщо Гліб поїхав кудись в іншу місце? Якщо ми не з’ясуємо все зараз, потім буде лише гірше…

Та він був вдома. І я не знаю, зраділа чи засмутилася. Я знову його боялася.

Заходила в нашу спальню, до хрусту стискаючи пальці. Він був там. Стояв перед вікном, схрестивши руки.

Здавалося, повітря навколо мене загустіло, стало важким і липким, мов густий мед, що заповнює легені й не дає дихати. Я не могла поворухнутися, не могла вимовити жодного слова, відчуваючи, як страх паралізує моє тіло, перетворюючи на крижану статую. Гліб, мов хижий звір, що вирвався з клітки, накинувся на мене, його очі палали люттю, а голос звучав, як грім, розкочуючись по кімнаті й відлунюючи в моїй свідомості. Його обличчя було спотворене гнівом, а кожне слово, мов гострий ніж, врізалося в моє серце, залишаючи глибокі рани.

– Ти з ним? – прогарчав він, стискаючи мої плечі так сильно, що я відчула гострий біль, який пронизував кожну клітину мого тіла. – Ти з ним знову? Після всього, що було? Після того, як я тобі повірив? Невже ти знову хочеш повторити ту саму помилку? Забула, як він втік, залишивши тебе біля вівтаря?

– Ні, Глібе, – прошепотіла я, намагаючись вирватися з його обіймів, які стискали мене, мов лещата. – Я... я просто працюю. Він мій начальник, розумієш? Це робота. Ти ж знаєш, я ніколи б не зрадила тобі.

– Начальник? – він засміявся, але в його сміху не було жодної радості, лише гіркота і злість, які отруювали кожне його слово. – Ти думаєш, я повірю в це? Я бачив, як він дивиться на тебе, як ти дивишся на нього! Цей погляд... я знаю цей погляд. Він належить жінці, яка кохає. Невже ти знову хочеш мене зрадити?

– Глібе, будь ласка, – благала я, сльози покотилися по моїх щоках, залишаючи мокрі сліди на моєму обличчі. – Ти помиляєшся. Я люблю тебе. Я ніколи не зраджувала тобі. Ти ж знаєш, я вірна тобі.

– Любиш? – він відпустив мої плечі, але його погляд залишався таким же жорстоким, пронизуючи мене наскрізь. – Якщо любиш, то вибирай. Він чи я? Зараз. Негайно. Доведи свою любов, Злато. Доведи, що я для тебе важливіший.

Я завмерла, не вірячи своїм вухам. Як він міг поставити мене перед таким вибором? Як він міг не довіряти мені після всього, що ми пережили разом? Як він міг так легко знецінити наші стосунки, нашу любов? Невже він не бачить, як мені боляче?

– Глібе, ти не чуєш мене... Нема що вибирати, ми з ним не разом і ніколи не будемо…– почала я, але він перебив мене, не давши мені шансу виправдатися. 

– Вибирай зараз, – його голос був холодним і рішучим, мов лезо ножа. – Він чи я? Тільки один. Я не збираюся ділити тебе з кимось.

Я дивилася на нього, намагаючись знайти хоч краплину любові в його очах, але бачила лише гнів і ревнощі, які затьмарили його розум. Я зрозуміла, що він не відступить, що він справді змусить мене зробити цей жахливий вибір, який розірве моє серце на шматки. Я відчувала, як моє серце розривається на шматки, як біль стискає мою груди, не даючи дихати.

– Та звісно ти… – прошепотіла я, відчуваючи, як моє серце розривається на шматки, як біль стискає мою груди, не даючи дихати.

Гліб кивнув, його обличчя стало кам'яним, мов маска, позбавлена будь-яких емоцій. Він розвернувся і пішов, не озираючись, не давши мені шансу зупинити його. Я не знала, куди він йде і коли повернеться.

Я залишилася стояти посеред кімнати, відчуваючи, як порожнеча поглинає мене, як темрява огортає моє серце. Я не знала, що робити, не знала, як жити далі. Я любила Гліба, але його жорстокість лякала мене, відштовхувала. Я знала, що Єгор кохає мене, але чи зможу я знову довіритися йому після всього, що сталося? Чи зможу я знову відкрити своє серце для любові? Я відчувала себе розірваною на дві частини, не знаючи, яку з них вибрати.

Друзі, оскільки книга безкоштовна, в неї нема сталого графіка. А тому скажіть, як вам краще: читати в день декілька глав, але це буде лише кілька днів на тиждень, чи щодня по одній главі?