Пролог

Єгор

Невже я справді це зробив? Досі не міг повірити. Хто б знав, що все так повернеться? А якби знав, вчинив би по-іншому? Тоді, шість років тому, все здавалося інакшим. Але зараз вже не виправити минуле, а переписати майбутнє можна. І я тут для цього.

Я тут... На її заручинах. На заручинах Злати... з цим... Я навіть не знаю, як його назвати. В неї явно щось не те зі смаком. Ну, нехай я, але він... 

Лунає музика. Різнобарвні кульки літають у повітрі. Квіти, помпезні вбрання... Все, як колись було в нас. От лише жених не я.

Впевнено йшов вперед, не озираючись і не надаючи уваги, що можу стати сенсацією свята. Так, тут буде вся її родина, ну і родичі нареченого. Ті, хто мене знають, явно ненавидять. Ну і хай. Я їм не сто доларова купюра, щоб мене любили.

Та зараз ще надто рано і в будинку є лише кілька гостей і обслуговуючий персонал.

Ну і сама Злата.

Боже, вона така красива! Чим ближче я підходжу, тим сильніше вражаюся. Вона прекрасна. Тепер стала ще гарнішою, ніж шість років тому. Подорослішала моя дівчинка. Її усмішка, її сміх... вона зводить мене з розуму. Її погляд... погляд двох безмежно синіх очей, в яких можна втопитися.

Стоп. Вони дивляться на мене, ці очі.

Помітила. Впізнала.

Спалахнула вогнем обурення.

А я спробував всміхнутися. Ідіот, так? Напевно. Та чхати. Треба ж з чогось почати.

— Привіт, — я що, помахав рукою? Я що, лох?

Боже. Ця дівчина завжди на мене отак діяла. Мій мозок плавиться, з нього витікає сіра речовина.

— Ти... — прошепотіла вона. Якось дуже по-злому прошепотіла. — Ти! — повторила гучним шепотом і, подалі від тих кількох присутніх гостей, поближче до гріха, схопила за комір і потягнула в передпокій будинку, як якогось хлопчиська.

— Я очікував, ти подобрішала, — розправив сорочку і всміхнувся їй. — Стільки років минуло. Невже досі ненавидиш? У тебе довга пам'ять...

Вона все ще мовчала, але її щоки наливалися багрянцем, а ліве око сіпалося. Сюрприз не вдався.

— Ти зараз мовчиш, бо придумуєш, як мене обізвати так, щоб найбільш боляче? — припустив. — Чи в тебе шок?

— Якого біса ти сюди припхався?! Як ти смієш отак з'являтися в моєму житті після того, як зруйнував його?! — прошипіла дівчина.

— Не можна бути такою злопам'ятною.

Здалося, вона вибухне зсередини.

— Що?! Що? Що ти сказав? — вигукнула золотоволоса німфа. — Граєшся зі мною? В тебе така ціль життя — псувати моє весілля? Цього разу не вийде! Кажи, що тобі треба і забирайся звідси!

— Ти! Я прийшов по тебе. І ти мене знаєш, я без тебе нікуди не піду, — впевнено промовив я і тієї ж миті отримав ляпас по обличчю. Хух. Нічого так початок розмови, правда?

Ласкаво прошу на сторінки роману "Тільки твоя". Щиро сподіваюся, що моя новинка сподобається вам. Прошу, додавайте книгу в бібліотеку, ставте зірочку та підписуйтесь на авторську сторінку. В мене в планах ще багато цікавих романів. А ваша підтримка - це моє натхнення!)))