Глава 15.

Катя.

– Томас, твою маму, якого біса тут сталося? Чому ми… – я показала руками на свою оголеність, потім на його, – у такому вигляді? І прикрийся вже, заради Бога!

Я швидко натягнула на себе вчорашню футболку.

Він слухняно накинув на стегна простирадло та сказав:

– Тільки не кажи, що ти нічого не пам’ятаєш!

– Так, хай йому! Я не пам’ятаю, як опинилась голою у твоєму ліжку! Останнє, що я пам’ятаю, як ми пили на брудершафт та цілувались. Потім усе! Темрява! І ранок!

Він сів на ліжку по-турецьки. Дякувати Богу, не забув прикрити, те що треба прикрити, аби не відволікало від бесіди.

– Угу! - задумливо промовив він. - Як цікаво!

– Що це в біса за «угу»?! І що, власне, тобі цікаво?

– Цікаво, як ти могла забути, як стягнула з мене сорочку під «Voody people» і сказала, що вам із Максом, цитую: «треба зрівняти рахунок».

Я нервово ковтнула слину.

– Ти мені зараз говориш, що я тебе... цієї ночі… змусила до сексу? Під Prodigy? Дружочок, а це тобі не наснилось?

– Ну, чому змусила? Я був не проти. Й саме так, під Prodigy. Мене самого здивував твій вибір. Зі мною таке вперше. Я маю на увазі, займатися коханням під Prodigy. Знаєш, мені сподобалось. Це було так… навіжено. Тільки не ображайся, «Voody people» звичайно класна композиція, але мені більше зайшло під «Breathe».

У мене перехопило подих та вдруге за ранок відвисла щелепа.

– Брешеш, – замогильним голосом сказала я.

– Неа, правда! «Breathe» крутіша. Під неї в мене взагалі поперло.

– Добре, хоч не «Smack My Bitch Up». І на тому дякую. Мені треба випити!

Помічаю пляшку віскі біля ліжка. Роблю кілька ковтків прямо з горла і ставлю пляшчину на місце.

– Мені треба додому! Де мої речі?

Поки шукаю по всій квартирі свій одяг та сумочку, кричу Томасу:

– Томасе, котику, ти ж розумієш, що я була не я? П’янезна в хлам! Не при собі!

– А я думаю, навпаки – алкоголь зробив тебе більш розкутою й ти, нарешті, показала, чого насправді хочеш. Перестань ганяти вітер квартирою та йди до мене в ліжко.

Я заскочила до нього в спальню зі своїми манатками в руках, які знайшла в гостьовій спальні (Чому я себе там не знайшла, коли прокинулась?) та вдавано спокійним тоном почала пояснювати очевидні на мою думку речі:

– Томасе, я – заміжня жінка. Розумію, що в даних обставинах у це важко повірити, але я кохаю свого чоловіка. І я дуже розраховую на твоє розуміння та дружню підтримку. Таке інколи трапляється між друзями, що за певних умов вони можуть помилково зайти не туди.

– Я зайшов саме туди, куди хотів.

– Я не хотіла, щоб ти туди заходив!

– Угу... а так одразу й не здогадаєшся, що насправді он воно як, коли жінка просто зриває з тебе сорочку! - глузливо сказав Томас. Потім додав дуже серйозно, - Я тебе не гвалтував!

– Звичайно, ні! Але ж ти бачив, що я дуже п’яна!

– Я теж був п’яний.

– Ну, от бачиш! Ми обидва були не при собі. Тому я і пропоную – просто забути цю… ситуацію. Тобі. Бо я й так нічого не пам’ятаю.

– Я не хочу забувати. Я хочу бути з тобою.

– Боюсь Макс не погодиться, щоб ти з нами жив. Вибач, невдалий жарт. Томас, будь ласка, забудь це все! Не додавай мені проблем! Як друга тебе прошу!

– Як друга значить?

– Томас, будь ласка!

– Добре, я тебе зрозумів. Я нічого нікому не скажу.

– Навіть Аніті! Поклянись!

– Клянусь забрати цю нашу таємницю із собою в могилу!

– Я серйозно!

– Я теж. Я обіцяю ніколи нікому, навіть Аніті, нічого не розповідати. А особливо Максу, твоєму коханому чоловікові! Але забути я не обіцяю. Не зможу.

– Дякую, милий! Дозволиш у тебе прийняти душ?

– Ні, їдь до Макса з моїм запахом на шкірі.

Я здивовано зиркнула на нього.

– Звичайно, дозволю! Питає вона. Біжи вже!

– Дякую, золотий мій хлопчик!

Я хутко прийняла душ. Змінила футболку Томаса на сорочку Максима. Викликала таксі. Поки чекала, Томас приготував мені каву. Машина приїхали досить швидко. Ледь встигла допити. Поцілувала Томаса у щічку.

– Дивись, ти обіцяв! Нікому! Люблю тебе! Бувай!

~~~~~~~~~

Уже в таксі ввімкнула телефон. Сто мільйонів пропущених від Максима! Сором накрив новою хвилею.

Вирішила зразу набрати його. Можливо, це зробить нашу зустріч більш спокійною. Можливо, мене не зразу приб’ють.

– Алло! Привіт!

– Де тебе носить? Я мало не збожеволів! Де ти?

– Я їду додому. Через хвилин п’ятнадцять буду. Не хвилюйся.